Ох, як же непросто мені, як туристу, було розібратися із двома Галичами – давнім і сучасним. Виявилося, що це зовсім різні міста, й один від одного вони розташовані на відстані у 7 кілометрів. Давній Галич взагалі розташований на території села Крилос, а зовсім не у Галичі. От я і не знаю, як переказати історію цього міста, якщо їх два, а всі путівники пишуть про нього, як про одне. Ну ладно, я не буду переказувати історію суцільним текстом – відносно детальна хронологія подається у Вікіпедії.
Нинішній Галич виріс, найімовірніше, поряд із княжою пристанню на Дністрі. У 14 столітті тут було закладено замок, який мав охороняти пристань ну і отримувати мито із перевізників та купців. Згідно з одними даними замок збудував литовський князь Любарт у 1350-х роках, інша версія – замок звів польський король Казимир Великий в другій половині 14 століття. Цей замок і став основою нового міста, яке у 1367 році отримало магдебурзьке право. Того ж року Галич отримав римо-католицьке архієпископство, а у 1370-му – православне.
У 1390-х роках Галицький римо-католицький архієпископ перебрався у Львів, що означало – домінуюча роль Галича у князівстві закінчилася. Від тих часів місто не мало потужного розвитку. Навіть, зважаючи розвинуті торгові громади, особливо караїмську, Галич був невеликим провінційним містечком від 16 століття і донині.
Зараз у Галичі створено історико-культурний заповідник “Давній Галич”, в який крім Галича, входять Крилос та Шевченкове. Нинішні головні пам’ятки Галича – Старостинський замок та церква Різдва Христового. Ось як про замок пише польська Вікіпедія:
Галицький замок
Перший замок був побудований тут у 14 столітті польським королем Казимиром Великим (ну про це я вже написав) для захисту околиць свого королівства, після включення Галицької Русі до Корони Королівства Польського. Сучасні руїни замку старост Галицьких домінують над пагорбом над Галичем.
Король Казимир Великий наказав побудувати замок у Галичі. У 1436 році замок був переданий молдавському господареві Еліашу I (після присяги на вірність королю Владиславу III Варненчику). У 1509 році замок витримав облогу молдаван під командуванням господаря Богдана Сліпого. У 1520 році замок був відновлений воєводою руським Отто Ходецьким гербу Повала. Замок згорів наприкінці XVI ст. 1621 року фортеця була зруйнована татарами. У 1627 році її відбудували із цегли. У 1649 році під час повстання Хмельницького замок здобули козаки. Під владу королівських старост замок повернули у 1658 році, і незабаром ним керував Францішек Корацціні з Авіньйону , коронний піхотний офіцер. Тоді ж було розпочато його реконструкцію, яка була завершена у 1661 році. Потім оборонну систему замку було модернізовано будівництвом валів та редутів. Під час польсько-турецької війни 1676 року гарнізон без бою здав замок туркам, за що комендант замку Лаховський був обезголовлений за наказом короля Яна III Собеського. Турки пошкодили замок і з того часу будівля залишилася в руїнах. Після побудови сучасної фортеці в Станіславові стратегічне значення замку в Галичі значно зменшилося. Під час першого поділу Польщі в 1772 році руїни замку разом з навколишніми землями потрапили до Австрії. Частина мурів була знесена за наказом австрійської влади в 1796 р. Залишки шляхетської вежі та каплиці св. Катерина.
Через троє воріт можна було потрапити в обсипану твердиню, оточену глибоким ровом. Замок мав п’ять веж. Люстрація 1627 року так описує об’єкт:Замок має цегляну браму з підвалом, в якому зберігаються земельні та міські книги; Над підвалом є кімната чи кімната без вікон, поруч кімната, де працюють письменники. Біля воріт є дев’ять камер, де знать і городяни ховають свої речі для ворога. Будівля довга, з боків дев’ять камер; невелика вежа, до якої новобудова; цегляна вежа і стіна для церкви, з вівтарем, вирізаним з білого алебастру, і, нарешті, вежа з дерева; від рогу замку до міста вниз ідуть побиті двома вежами; рів з півд. Всі будівлі з вежами вимагають великого і швидкого ремонту. Обладнання: дві бронзові гармати, дві бронзові мортири; шістнадцять гакових навантажувачів, з яких поставлено лише чотири, п’ятий без кузова; бочка пороху, залізний ланцюг. Джерело Вікіпедія.
Церква Різдва Христового
Точна дата побудови церкви невідома. Науковці датують кінцем XIII століття – початком XV століття. Є припущення, що до неї, на даному місці стояла дерев’яна церква датована XII століттям. У 1349 р. під час завоювання Галичини поляками, останні спалили її. Споруду не одноразово руйнували татари. Наприкінці XVIII століття поряд із церквою Різдва Христового був збудований францисканцями монастир Чесного Хреста. У другій половині XVIII століття храм реставрують і він набуває сучасного вигляду. Нині — діючий собор Греко — католицької церкви.
В радянські часи церква охоронялась як пам’ятка архітектури Української РСР (№ 241). В 2018 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (№ 090019-Н).
Першопочатково мала хрестоподібний план. Була типовою на той період, українською трибанною церквою з західним входом. Пізніше були проведені численні перебудови. Дах церкви став двосхилим. Наприкінці 19 століття західний фронтон церкви був виконаний у стилі бароко. Джерело Вікіпедія.
Фото Романа Маленкова.
