Велика прогулянка Івано-Франківськом

Івано-Франківськ ніколи не був моїм улюбленим містом. Передусім, через велику кількість конструктивізму і недоречних сучасних вкраплень в історичну забудову. Але цьогорічне відвідання на запрошення новообраного міського голови Руслана Марцінківа заставило полюбити його більше. Чи то дійсно за останні декілька років місто стало більш привабливим, чи то я побачив тут багато того, чого не бачив раніше. В сьогоднішній розповіді – підбірка з моїх чотирьох відвідань Франківська.

Буду намагатися розповісти про ті об’єкти Франківська, які викликають у мене захоплення. Перший з них – комплекс культових споруд у мікрорайоні Майзлі: костьол Йосипа і Троїцкую церкву (церква Царя Христа) з дзвіницею. Потрапити сюди просто – перейти залізничний міст по вулиці Незалежності. Але, все одно, туристи не дуже балують цей район своїм відвідуванням.

Панорама району Майлзі з залізничного мосту:


Комплекс церкви Царя Христа з дзвіницею і костелу св. Йосипа:


Церква Царя Христа, 1935 рік:




Костел св. Йосипа, 1924 рік:




Іншій район – Пасічна трохи віддаленішийвід центру: на виїзді у бік Галича і Рогатина. Тут ліворуч від дороги (вул. Нечуй-Левицького, 6) розташована дерев’яна церква Святого Дмитра. Храм не надто старий – 1902 рік. Церква карпатського типу, хрещата в плані. Належить греко-католицькій громаді.








Перемістимося до серця міста, традиційної для всіх європейських міст Ринкової площі:




Площа Ринок вночі:




Трикутна конструктивістська ратуша – вже п’ята у Івано-Франківську (перша збудована у 1666 році). З’явилася вона у 1928 році за проектом інженера Трелі.








Знамените яйце перед ратушею:


Вул. Галицька:


Найпримітніша будівля на Галицькій – Австрійська дирекція залізниці, збудована у 1894 році. В міжвоєнний період була польським магістратом, зараз – головний корпус медичного інституту:






Однієї з домінант центру є катедра – колишній єзуїтський костел. Первісно його фундамент було закладено у 1720 році, а будівництво костелу закінчено у 1729-му. Але вже у 1753 році споруду було розібрано через допущені інженерні помилки.
Упродовж 1753 – 1763 років під керівництвом інженера-фортифікатора С.Потоцького зведено новий храм у стилі бароко. Храм двічі реставрували: в 1885 і в 1955 роках. Сьогодні це – Вознесенський катедральний соборгреко-католицької церкви.








З правого боку від катедри – площа митрополита Андрея Шептицького, яка за своєю красою і розташованими пам’ятками не поступається площі Ринок, де знаходиться ратуша.








Домінанта площі – колегіальний фарний костел Діви Марії із дзвіницею (1672 – 1703). Храм збудовано в стильових формах пізнього європейського бароко за проектом Ф.Корассіні та К.Беное. У 1877 р. художник Е.Фабіянський виконав монументальні малювання в інтер’єрі, У XIX ст. ззовні прибудовано контрфорси. У 1882 р. костел відремонтовано після пожежі. Під костелом у крипті містилася родова усипальня Потоцьких. Сьогодні в колишньому костелі розташований художній музей.








На площі Шептицького розташована колишня колегія єзуїтів, зведена у 1744 році:


Площа Шептицького вночі:




Від колишньої станіславівської фортеці залишилися мури початку XVIII століття:








Всередині мурів розташована площа Бастіон, а в самих мурах – фортецна галерея з бутіками:




Третім храмом середмістя є колишній вірменський костел, зведений протягом 1742-1762 у бароковому стилі на місці старого дерев’яного, що стояв тут з 1665 року. В 1760-х роках Ян Солецький виконав фресковий розпис костелу. Протягом свого існування храм неодноразово перебудовувався і реставрувався, внаслідок чого значно змінив свій зовнішній вигляд: дві круглі башти стали нижче, зникла башта, яка увінчувала дах, змінилася конфігурація фронтону.


В 70-ті роки минулого століття в храмі розмістили музей історії релігії та атеїзму, а на початку 90-х передали автокефальній православній громаді.


Вірменський костел вночі:




Ренесансний будинок повітового староства поруч з вірменським костелом (1842 р.):


Реформістська синагога “Темпель” побудована у 1899 році. Ідея зведення темпля у Станіславові виникла 1887 року серед членів «Спілки прогресу». Незабаром Олександр Віттель та Еліас Фішер разом з іншими членами спілки, організовують комітет з будівництва синагоги прогресистів. 1888 спілка отримує ділянку землі. 20 червня 1895 р. рабин Ісак Горовиць урочисто закладає перший камінь майбутньої синагоги. Будівництво продовжувалося до 1899. Автором проекту був віденський архітектор Вільгельм Штрясни. 4 вересня 1899 за присутністю міської влади та віруючих відбулося урочисте відкриття синагоги.


Будівля постраждала під час Першої Світової війни, невдовзі було відреставрована. У 1927-1929 в інтер’єрі виконано новий розпис, замінено дах. Під час 2 світової війни синагога була у значній мірі зруйнована, потім знову відремонтована.
У 1990-ті роки частину приміщень синагоги було передано місцевій іудейській общині. Частину приміщень займає меблевий магазин.


У стіну будівлі за часів нової влади була вмурована пам’ятна плита на честь ОУН-УПА. У 1943 році біля стін синагоги гестапівцями було розстріляно 27 членів Організації українських націоналістів.


На південь від Ринкової площі розташований ще один центральний майдан міста – площа Міцкевича:


Пам’ятник Адаму Міцкевичу був споруджений у 1930 році:


Найгарніша будівля площі – будинок польського культурно-спортивного товариства “Сокіл” (1895 рік):




“Сокіл” вночі:


Новітній пам’ятний на площі Міцкевича:


На північ від площі Ринок розташований комплекс палацових споруд Потоцького (1672 – 1682). Сьогодні це – «приватна» територія. І лише зачинена брама з фігурами рицарів доступна для огляду туристам:




Брама після реставрації:


Цього року територію палацового комплексу Потоцьких можна побачити із-за паркану:




Вулиця Незалежності – івано-франківська “стометрівка”:






















Приклади станіславівського модерну:






Костел єзуїтів у стилі італійського необароко, 1895 рік:


Залізничний вокзал:


А такий вид відкривався з вікна мого готелю “Надія”:




Автор – Андрій Бондаренко