І знову приємне відкриття – селище Кути, що за 10 км від Косова, де старовинної забудови збереглося більше ніж у Косові. Потрапивши у Кути відразу задаєш собі купу питань, на які проста логіка не дає відповіді, навіть на питання, що першим спадає на думку – чому наголос у назві падає на другий склад? Чому віденська сецесія? Чому неоготичний та бароковий костьоли? Чому в селищі за 10 км від Косова (колись одного з кращих курортів Речі Посполитої) старовинної (і цікавої) забудови більше ніж в самій столиці карпатських сувенірів?..
Кути
Костьол Ісуса Христа (18 ст., поч. 20 ст.)
Церква святого Володимира (УПЦ КП, колишній вірменський костьол, 18 ст.)
Ратуша (19 ст.)
Долина Черемоша
Про наголос не знаю – в Карпатах часто наголоси падають не на той склад, який ми вважали б логічнішим, але можливо питання до нашої логіки і понять про милозвучність, бо наприклад для російськомовних людей назва Лисянка (наголос на перший склад) звучить завжди як те саме із наголосом на другий склад. А от на решту питань існують чіткі відповіді, які базуються на історичних передумовах виникнення і функціонування селища (а колись містечка). Відразу розчарую (й можливо ображу) людей, які вживають термін «селище міського типу» – почитайте Конституцію України, статтю 133, в якій чітко записано:
систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села
Ви там побачили місто сільського типу, чи то селище міського типу? Це черговий радянський брєд, який у інших країнах немає аналогів, і в Україні, нині, селище міського типу – одиниця без правового статусу, а точніше помилка, тривалістю у 25 років.
Кути вперше в письмових документах згадуються під 1427 роком. Давність поселення можна пояснити поширенням в цій місцевості, біля ріки Черемош, солеваріння: селяни тікали сюди, щоб заробити грошенят, а потім, часто, й залишались. Але статус міста Кути отримали у 1715 році – тоді їм польський король надав Магдебурзьке право.
Здавна більшість населення Кутів було православним, але перебуваючи у складі Речі Посполитої, ще у 17 столітті головною конфесією тут стала греко-католицька. Були й римо-католики, які ще у 18 столітті звели собі храм. Нині у центрі Кутів стоїть високий неоготичний костьол, зведений, ймовірно на початку 20 століття на місці старого. Хоча місцеві джерела датують його все тим же 18 століттям, але стиль вказує на інше – можливо храм є результатом перебудови старого.
Костьол Ісуса Христа діючий, що вказує на присутність римо-католицької парафії у Кутах. На одному із кутків споруди ми знайшли польський геодезичний репер міжвоєнного періоду.
Із кінця 18 століття й до 1920-го Кути входили до Австрійської (Австро-Угорської) імперії. Від того часу і збереглася старовинна житлова та адміністративна забудова, зокрема центральна площа (типова для усіх європейських міст і містечок) із ратушею, народний дім (нині будинок культури), численні будиночки, зведені у стилі віденської сецесії – вони нагадують вілли на околицях Старого Львова. Чому нічого подібного майже не збереглося у Косові? Місцеві краєзнавці дали чітку відповідь: Косів лежав на лінії фронту і неодноразово переходив із рук в руки в часи Другої Світової; його нещадно бомбили і нині можна лише гадати, як виглядав польський гірський курорт у міжвоєнний період.
У Кутах на початку 18 століття з’явилася вірменська громада. Вірмени, як прекрасні торгівці та ремісники, підняли містечко на інший рівень. В першій половині 18 століття вони звели собі прекрасний бароковий храм. Нині вірмен у Кутах практично немає (одна тьотя Тося осталася – так мені сказали перехожі), тому храм належить православній громаді (церква святого Володимира УПЦ КП).
Ратуша
Народний дім
Після захоплення Вірменії турками вірмени масово мігрували із своєї країни. От тоді вони з’явилися у багатьох європейських, в тому числі українських, великих містах: Львові, Кам’янці, Станіславі. На відміну від цих великих міст в Кутах вірмени не сполонізувалися і до початку 20 століття ще розмовляли рідною мовою. І українською, адже вони часто брали змішані шлюби із місцевими жителями.
На початку 20 століття у Кутах мешкало 1,5 тисячі вірменів. Місцеві краєзнавці кажуть, що за століття вони так асимілювалися, що зараз їх важко виокремити серед українців, лише коли у Косів на ринок приїздять групи україномовних смаглявих чорнявих покупців, тоді кажуть: «То із Кутів приїхали».
Вулички Кутів, вузькі й кривуваті, вказують на колишній міський статус, А навколо розкинулись Покутсько-Буковинські Карпати. За Черемошем, через який перекинуто міст, починається Чернівецька область – колись там була Румунія, а тут Польща. Міст будували сумісно поляки і румуни у кінці 20-х років.
Кути – Гуцульщина, за Черемошем теж Гуцульщина, а там далі перевал Німчич, Протяте Каміння і Соколине око. Але то вже інша історія.
Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія
