Продовжую розповідати історії про цікаві мапи українських земель.
Бачу по коментарям, що скучили і бажаєте мені скоріше повернутись до історичних досліджень.
Сподіваюсь, що скоро так і відбудеться. А поки ділюсь збереженим)
Тим паче, що все це актуально, все це про наш Південь, де зараз найгарячіше.
Це карта Азії, на ній майже не позначені українські території, бо вони віднесені до Європи.
Але деякі наші міста підписані як важливі шляхи морської торгівлі, а тому позначені і на ній.
Зокрема, це населені пункти Криму, Херсон, Миколаїв, Аджибей (Одеса), Аккерман (Білгород-Дністровський) та Ізмаїл.
Саме з метою сприяння розвитку торгівлі її створив в 1801 році Aaron Arrowsmith (1750–1823). Він був найкращим картографом свого покоління, з 1790-го і до кінця життя створив власноруч одні з найкрасивіших і найелегантніших карт епохи.
Велика і надзвичайно детальна старовинна карта Азії, що позначає шляхи для дослідників і торговців, була значним прогресом у порівнянні з іншими картами того періоду. Присвячена Джеймсу Реннеллу, який був генеральним інспектором домініонів Ост-Індської компанії в Бенгалії. Інформація, що була опублікована в його «Бенгальському атласі» в 1779 році, з’являється тут.
Опис:
Про споконвічну питому заселеність кримських територій писати не буду, бо це очевидно з наведених раніше частин розповіді. А от позначені на мапі Херсон, і особливо Миколаїв, нам цікаві як території, де історично буяло життя і які завжди використовували своє вигідне географічне становище.
Відомо, що саме тут розташовувалось поселення кіммерійців, яке деякими істориками називається першим подібним на українських землях, – стародавнє місто-порт кіммерійців (білозерської культури, XII–X ст. до н. е.).
А в XIV ст. Великий князь Вітовт окреслив південні кордони нашої держави (чим козаки пізніше підтверджували свої права на ці землі), коли збудував вздовж Чорного моря систему укріплень, фортець, веж і митниць.
Останніми роками на городищі в Миколаєві регулярно працюють археологи, які кожен рік знаходять все більше підтверджень тому, що саме його можна вважати першим містом на наших теренах.
В червні 2009 року, під час проведення досліджень, в заповненні рову цитаделі городища був зафіксований кам’яний фундамент другого моста через рів. Ця знахідка підтверджує той факт, що місто було не просто поселенням ремісників, землеробів і скотарів, а регіональним центром кінця ІІ тисячоліття до нашої ери зі складною соціальною організацією. Під час археологічного сезону 2021 року виявлені «кладка з цікавою архітектурною спорудою», башта, скупчення каміння, яке може бути новим житловим будинком або фортифікаційною спорудою, та найстаріший у Східній Європі міст через фортечний рів.
До цього традиційно вважалось, що на території України першими з’явилися в VI–V ст. до н. е. античні міста-держави Північного Причорномор’я: Тіра, Ольвія, Херсонес Таврійський, Феодосія, Пантікапей, які залишили помітний слід як в торгівлі того часу, так і в історії.
Тому не дивно, що основу історичних досліджень саме у Миколаєві заклав кабінет рідкісних речей Чорноморського Депо мап, який був заснований ще у 1803 році. І небезпідставно вважається першою музейною установою України. Символічно, що у збиранні речей музею допомагали севастопольські козаки. Серед досить численної колекції музею були й предмети козацької доби.
Ще більш цікавим видається напис “Adjibei”, який не важко локалізувати на місці сучасного українського міста Одеса.
Черговий міф московських істориків, який багато років нав’язувався, щоб будь-як прив’язати міста Причорномор’я до Імперії (як і про нібито заснування Одеси на пустому місці), в останні роки був вщент зруйнований фаховими науковими публікаціями. Не лише старовинні мапи, але і цілий комплекс джерел підтверджує існування на цьому місці Аджибея (Кацюбіїва, Коцюбея, Гаджибея, Качибея, Хаджибея – які тільки інтерпретації назви ми не зустрічаємо, поки він не був перейменований на Одесу).
Першу письмову згадку про порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) датують ще 1415 роком (в праці історика Яна Длугоша (1415–1480)). А в 1442 році подільському старості Теодорику Бучацькому були пожалувані володіння міжріччя Бугу та Дністра для зведення укріплень в Черногороді (Czamigrad), Караулі (Caravul) і Хаджибеї (Caxzibeiow).
В записах 1862 року етнографа П. Ревякіна, що жив біля Білої Церкви та мав собі за друга і провідника місцевого краєзнавця – діда Омелька, були збережені знакові слова цієї старої і мудрої людини: «На що жъ мы называемо Одесу Одесою, колы вона настояще – Гаджубей».
Характерно, що в 1802 році було змінено адміністративні межі земель і заснована Херсонська губернія, що включала в себе територію від Дністра до Чигирина. І в 1859 році було зібрано дані перепису цього регіону (який переважно враховував те, якою мовою послуговуються опитані).
Виявилось, що українці (яких політичні мотиви тих років змушували називати «малоруссами») складали абсолютну більшість. Статистичний опис вказує, що їх нараховувалось в Херсонському, Олександрійському, Ананьївському, Єлисаветградському, Одеському і Тираспольскому повітах 597180 (не рахуючи міського населення, яке не було розділене, але в якому українці, очевидно, також складали більшість з 244700 нарахованих). На другому місці були молдавани – 109660. На третьому євреї – 83190. Московитів (яких політичні мотиви тих років змушували називати «великоруссами») нараховувалось лише 64600. Що було близьким до кількості запрошених сюди німців – 47410, наприклад. Тобто, московити і тоді були випадкові і нечисленні гості на наших землях. І на відміну від німців, які допомагали економіці краю, ніким сюди не запрошені.
Як і зараз.
Тож лише імперська пропаганда могла змусити українців забути своє минуле, свою справжню історію.
Цей приклад в черговий раз підтверджує, як багато потрібно переглянути у світоглядних позиціях нашого народу, щоб остаточно позбутись міфів та сприймати історію такою, якою вона була, – без нав’язаних ззовні штампів і наративів.
Написано 01.11.2021 р.
TITEL: Asia (4 blad). Datering: 1801. Persons: Aaron Arrowsmith, James Rennell.
Автор: Ігор Полуектов
