Сьогодні – розповідь про найбільшу частину старовинного Кам’янця, яка займає всю південну частину Старого міста. Тут розташовані вірменські квартали. В них найбільше зберігся дух середньовічного Кам’янця. За щасливим збігом обставин саме тут можна зустріти найменше туристів. Гуляючи по просторому Вірменському ринку, вони, як правило, доходять лише до вірменської дзвіниці, не занурюючись у таємниці вірменських кварталів. А таємниць в них багато. Південна частина Старого міста мала досить стрімкий рельєф з терасами, що спускалися в каньйон Смотрича, і нагадувала вірменам-пересельцям гірські схили їхньої далекої батьківщини.
Почнемо віртуальну екскурсію з одного з найбільших майданів Кам’янця – Вірменського ринку.
За адресою Вірменський ринок, 4 знаходиться будинок духовної консисторії. У XVIII ст. ділянка землі, на якій тепер знаходиться будинок, належала графу Федору Потоцькому, який подарував її разом з кам’яною спорудою Приказу Громадської опіки. Будівля з часом розвалилась і в 1807 р. ділянку продали міському архітектору Антонію Тіренбергу, який зніс руїни і за два роки побудував кам’яний житловий будинок, який після смерті перейшов вдові Шарлотті Тіренберг.
У 1834 р. духовна консисторія придбала будинок у Шарлоти Тіренберг. Після його перепланування за проектом архітектора Симеона Учти в головному будинку розмістились відділи консисторії, a у флігелі – її архів. У 2000 р. будинок був переданий у власність Української автокефальної православної церкви, у східній частині першого поверху будинку була влаштована церква Преображення Господнього.
Напроти, у великому будинку №5 на північному боці Вірменського ринку, збудованому у 1892 році, містився окружний суд. Наприкінці XVІ – на початку XVII ст. тут стояв палац католицького єпископа, який сполучався коридором з Домініканським монастирем. Під час пожежі 1612 р. палац згорів. На його місці під час турецького панування виріс палац турецького намісника Галіль-паші. У 1805 році тут було облаштовано міський театр. Ось що писав про нього російський поет Костянтин Батюшков, який у 1815 р. перебував на військовій службі в Кам’янці: “Є театр; уявіть, яким він має бути: коли йде дощ, то глядачі виймають парасольки. Вітер свистить у всіх кутках і з чудовим співом актрис і скрипкою оркестру створює гармонію особливого ґатунку. Усі грають трагедії у високому стилі, рідко опери“.
У 1856 р. на місці колишнього театру розпочали зводити будинок дворянського зібрання. До кінця 1861 р. будинок був майже готовий, але з огляду на польське повстання 1863-1864 рр. його спорудження припинили. І лише у 1892 р. в завершеному будинку облаштувався окружний суд.
Влітку 1919 р. у колишньому будинку окружного суду діяло Міністерство військових справ Української Народної Республіки. Після остаточної більшовицької окупації у будинку знову розмістився окружний суд, але вже совєцький. У 1929-1936 рр. тут працював міськвиконком і його відділи. Зараз тут знаходяться виробничі площі колективного швейного підприємства.
Житловий будинок №7 сформувався у XVI – ХІХ століттях на основі двох древніх вірменських будинків XVI ст., що поруч стояли. До XVII ст. обидва будинки збільшилися в північному напрямі майже удвічі. У другій половині XVII ст. вони були триповерховими, на високому цоколі, На початку XVIII ст. будинку були об’єднані. У XVII – XIX ст. неодноразово перебудовувалися з переплануванням.
Будинок №8 включає три давніх вірменських будинки, побудованих у XVI – на початку XVII ст. Наприкінці XVII ст. ці будинки були прямокутними в плані, з двоскатними дахами. В середині XIX ст. підвали всіх трьох будівель були об’єднані в об’ємі триповерхового дому, що складався з двох симетричних об’ємів, розділених проїздом. У XIX ст. будинок належав професорові музики Ганицькому.
Вірменська община протягом XVI-XVII ст. була найбільшою у Кам’янці. Якщо в 1572 р. у Львові було всього 60 вірменських родин, то у Кам’янці їх нараховувалось близько 300. У 1496 р. король Ян Ольбрехт затвердив даровані вірменам в попередні роки права і привілеї і дозволив їм вершити суд згідно вірменським законам і через свого війта. В 1574 р. Генріх Валуа затвердив права вірмен і наказав Кам’янецькому старості , бургомістру і радникам не підпорядковувати вірмен своїй владі і дозволити їм вершити правосуддя у своєму суді. В 1576 р. Стефан Баторій узаконив порядок обрання війта і судій. У 1604 р. Сигізмунд III дозволив їм збудувати нову ратушу, оскільки попередня згоріла при пожежі. Наземна частина магістрату не зберіглася, під землею знаходяться його руїни.
Південно-східну частину Вірменського ринку займав палац Яна де Вітте – коменданта Кам’янецької фортеці. Після його смерті палац перейшов у власність до сина – Юзефа де Вітте. У 1802 році палац був придбаний у Юзефа де Вітте цивільним департаментом подільського губернського правління, і з того часу йменувався палацом подільського військового губернатора. На початку XIX ст. будинок був перебудований в стилі російського класицизму і за ним міцно закріпилася назва губернаторського палацу. Після світових воєн палац неодноразово відновлювався, але зараз являє руїну:
Від палацу Яна де Вітте залишилася огорожа, побудована у XVIII ст. одночасно з палацом коменданта. У ХІХ ст. у зв’язку з перебудовою палацу коменданта під палац подільського губернатора також була перебудована. До теперішнього часу зберігся фрагмент східної частини огорожі з боку вул. Вірменської, частково відреставрований.
Найстаріша і найпривабливіша будівля Вірменського ринку – палац вірменського єпископа (вірменський торгівельний будинок). Під час однієї з реставрацій тут була виявлена кам’яна плита з написом на старовірменській мові: “Будинок куплений священиком Бетрісом і його дружиною 1479 року“. У XVIII столітті був відбудований і реконструйований, а всередині цього ж століття увійшов до містобудівного ансамблю з п’яти будинків на Вірменському Ринку, у зв’язку з чим його було з’єднано аркою, перекинутою через Вірменську вулицю, з палацом Яна де Вітте. В кінці XVIII – на початку ХІХ ст. арка була розібрана, західний фасад перероблено, змінилося внутрішнє планування. Тоді ж будинок отримав назву Палац вірменського єпископа. Протягом ХІХ-ХХст. палац використовувався в різних цілях. В 1977 році відреставрований за проектом архітекторів Є. Пламеницької і А. Тюпича. В краєзнавчій літературі палац відомий також під назвами вірменський торговельний будинок та будинок вірменського пробства.
Це – двоповерхова будівля під високим гонтовим дахом із заломом, має на першому поверсі арочний проїзд, що веде до саду, який примикає до будинку з південного боку. Сад оточений кам’яною огорожею. Головний, північний фасад палацу увінчаний білокам’яним карнизом, міжповерховий карниз також із білого каменю. Вікна першого та другого поверхів обрамлені білокам’яними лиштвами. Північний фасад найбільш багатий на декор, особливої краси йому надає білокам’яний портал в стилі ренесансу. Бокові пілони порталу та архівольт прикрашені різьбленням, замковий камінь оздоблений листям аканту. В орнаментальному різьбленні порталу використані рослинні мотиви у вигляді “диньок”, листя та квітів соняшника.
В теперішній час у будинку на другому поверсі знаходиться адміністрація історичного музею. Перший поверх у 2001 році віддано під експозицію археологічного музею.
У саду, який примикає до будинку з південного боку і де традиційно росли дерева і квіти, було вирубано рослінність і влаштовано лапідарій, експонатами якого стали знайдені на Поділлі кам’яні язичницькі ідоли.
Копія Збручанського ідола:
Архітектурною домінантою південних кварталів Кам’янця є оборонна вірменська дзвіниця. Вона була збудована наприкінці XV – початку XVI століття. Башта-дзвіниця має 5 ярусів. Вона завершується пірамідальним наметом з 4-ма маленькими башточками на кутах, з невеликими напівсферичними барабанами. В кожній з башточок влаштовано по 3 бійниці.
До дзвіниці прилягають руїни вірменського Миколаївського костьолу, зруйнованого в 1930-х рр. Собор був справжньою перлиною Кам’янця, який був збудований ще у XV столітті. Сьогодні від колись величного храму залишилася лише галерея.
До руїн вірменського костьолу примикає вірменський житловий будинок – один з найстаріших найкраще збережених будинків Старого міста. Він збудований у XV ст. на садибі Миколаївського собору.
На вузькій брукованій вулиці Вірменський розташовано ще декілька історичних садибних будинків. Напроти руїн костьолу знаходиться колись одна з найцікавіших пам’яток південної частини міста – будинок коменданта фортеці, відомий також, як “палац Раціборовського“. Зараз перебуває у приватній власності, а його зовнішній вид значно зіпсований новими господарями.
На території садиби в глибині двору зберігся старий кам’яний флігель:
Наступна садиба за адресою вул. Вірменська, 4 належала у XVIII столітті летичівському, а згодом подільському підкоморію Казимиру Ліпінському:
Так будинок виглядав до реставрації:
Наступна садиба (XVI-XVІІІ ст.) належала Марії Гурській, а згодом – кам’янецькому регенту Євстафiю Кульчицькому:
Інші вірменські будинки на Вірменській:
Вузький Миколаївській провулок приведе до найстарішої церкви Кам’янця – Миколаївської (або Благовіщенської). Ліворуч побачими залишкі вірменських складів (XV – поч. XVIII ст.):
Праворуч – колишній вірменський притулок, 1581 р.:
Садиба Миколаївської церкви зустрічає дзвіницею, збудованою на початку ХІХ ст.:
Вірменська Миколаївська або Благовіщенська церква – найстаріший храм старого Кам’янця. Існує переказ, що вона побудована в 13 ст. Згідно іншій версії, її побудував вірменин Синан, син Котлубея у 1398 році. Архітектура цього храму має багато спільного з давньоруськими капличками. В ній простежуються також елементи оборонного зодчества: товсті стіни, могутні контрфорси, вікна, влаштовані під самим склепінням.
В один з контрфорсів вмонтовано хачкар – невелику плиту, покриту орнаментальним різьбленням і зображенням хреста в центрі.
Вид на церкву з боку вулиці Довгої:
Найколоритніша вулиця південних вірменських кварталів Старого міста – Довга. Вона є моєю найулюбленішою вулицею Кам’янця, бо саме на ній старовинний дух міста зберігся чи не найкраще. Крім того, на Довгій я ніколи не зустрічав жодного туриста.
Старий одноповерховий будинок з мезоніном (XVIII ст.) по вул. Довгій, 11 належав родині Жарковських.
Найцікавіший будинок на вул. Довгий розташований під номером 12. Зведений як житловий будинок у XV ст. і перебудований у XVI – XVII століттях, він став цікавим зразком житлової забудови середньовічного Кам’янця. Значної реконструкції будинокзазнав у 1722 році, про що свідчить напис на балці в інтер’єрі будинку: “Площинський з дружиною своєю Агафією року божого 1722, липня 1“.
Його перший поверх кам’яний, другий має каркасну конструкцію. Віконні отвори з білокам’яними лиштвами, відкрита дерев’яна галерея з південного боку, глуха огорожа з брамкою з півночі та високий гонтовий дах надають будинку неповторного середньовічного колориту.
Будинок №13 будувався і перебудовувався протягом XVI-XIX століть. В його в інтер’єрі збережений ренесансовий білокам’яний портал.
Одна з найцікавіших садиб вірменської частини міста знаходиться за адресою вул. Довга 15-15а. Садиба сформувалась у XVII-XVIII ст. на основі давніх вірменських будинків XV-XVI століть. Складається з двох будинків, розташованих по обидва боки від входу у двір. Вона здавна належала представникам кам’янецької знаті: в середині XVIII ст. подільському стольнику Й. Гуровському, в другій половині – вельможним Богушам, в кінці XVIII ст. – львівському стольнику К. Гумецькому, який в 1801 році продав її колезькому асесору Георгію Віхману. Таким чином, садиба, в силу історичних та політичних змін на Поділлі, переходить з рук вельможної польської знаті до рук російського чиновництва. В 1805 році міська влада купила у Г. Віхмана садибу. Після перебудови в ній проживали подільські цивільні губернатори. В середині ХІХ ст. тут розмістилась цивільна палата.
Основну цінність має будинок № 15. В ньому збереглися давні склепіння. В середині 19 ст. південний фасад будинку прикрасив портик у стилі ампір. На жаль, будинок занепадає…
Двір садиби по Довгій, 15:
Не менш цікава садиба знаходиться поруч, за адресами вул. Довга 17-19. На початку ХІХ ст. її власником був Григорій Равич, який потім продав будинки місту. У 1834 році міська влада віддала їх у найм католицьким черницям-візиткам строком на 10 років. Але візитки залишили монастир раніше, в 1842 році, оскільки перейшли до нової будівлі свого монастиря на Польських фільварках, який збудував для них подільський губернатор граф М. Грохольський. Потім будинки наймав під житло віце-губернатор барон Корф, пізніше – віце-губернатор В. Пфелер. В другій половині ХІХ ст. тут деякий час знаходилась публічна бібліотека, питне відділення казенної палати, міське поліційне управління. Врешті-решт міській владі стало невигідно утримувати і ремонтувати ці будинки, і їх продали з публічних торгів. Власником у 1883 році став дворянин Альберт Городницький.
Будинок № 17 побудований в кінці XV ст. – на початку XVI ст. як вірменський, зазнав багато перебудов у наступних століттях. Він значно змінив свій вигляд на початку {S{ ст.: тоді було надбудовано другий поверх, західний фасад отримав декор з елементами бароко і рококо. Особливо ошатного вигляду надають будинку такі декоративні елементи, як пілястри іонічного ордеру, які обрамлюють вхід, увінчаний розірваним сандриком. Кути другого поверху підкреслені пілястрами з капітелями корінфського ордеру, які підтримують профільований карниз, декорований ліпними кронштейнами. Віконні отвори обрамлені лиштвами із сандриками.
Огорожа садиби і в’їзна брама:
Одноповерховий будинок №21, збудований у XVIII столітті, є зразком приватного житлового будинку. Суттєво перебудований в XIX ст. і в післявоєнний час.
Досліджуючи вірменські квартали Кам’янця, можна знайти ще багато цікавого:
Остання вулиця вірменських кварталів Кам’янця, з якою ми познайомимося – Госпітальна. Ії назва пішла від вірменського шпиталю, будинок якого досі тут розташований. Існуючий будинок побудований в другій половині XIX ст. на місті більш ранніх будівель XVII-XVIII ст.
У дворі вірменського шпиталю заховалася найтаємніша башта Кам’янця. Казематна башта повинна була контролювати в’їзд до міста з боку Руської брами, який вів через Безіменні ворота у стіні Гловеровських та на вулицю Замкову. Башту збудували у 1667 році на перепаді двох терас, вона нагадувала форму приземленого циліндру.
У 1783-1790 роках комендант Кам’янецької фортеці Ян де Вітте провів її реконструкцію, включивши її до комплексу споруд Гауптвахти. Башта мала санітарно-технічні функції, простіше кажучи, була туалетом.
Її діаметр – 13,4 м, товщина стін –1,4 м, висота з боку майдану – 4, 5 м, а з протилежного північного боку – 11 м. Споруда має конусоподібний дах, а також прямокутну прибудову. Всередині її є стовб, у якому з нижнього, зараз засипаного ярусу, проходить до самого верху вентиляційний канал. По периметру стін на рівних відстанях розміщені віконні отвори, що нагадують бійниці, перекриті кам’яними перегородками трьохцентрового обрису. Є плита з білого каменю, розміщена на її стіні з датою її останньої реконструкції – 1783 рік. Згодом башту реконструювали ще й у 1963 році, свого часу її приміщення орендувала бавовняна фабрика.
Напроти колишнього вірменського шпиталю стоїть одноповерховий будинок (вул. Госпітальна, 6) який включає дві середньовічні вірменські споруди кінця XV – початку XVI ст., що були перебудовані у XVII – XVIII ст., а в 1960-х роках об’єднані в один будинок. Під час турецького панування вірмени влаштували тут капличку.
На розі вул. Госпитальної і Комендантського стоїть будинок турецького намісника Галіль-паші, який жив тут у роки турецької окупації Кам’янця.
Найпотужніша будівля південної частини Старого міста – казарми фортеці. Вони були побудовані в 1760-1780 роках для розміщення військового гарнізону. Будівництво велося під керівництвом коменданта фортеці, відомого військового інженера та архітектора Яна де Вітте. Іншим автором споруди називають Станіслава Завадського.
З російської окупацією Кам’янця у 1793 році відпала необхідність у таких великих солдатських та офіцерських казармах, якими були казарми фортеці. До 1816 року тут знаходився міський військовий гарнізон, а через деякий час, після ремонту, розмістився військовий госпіталь. У роки першої світової війни в Кам’янці знаходився штаб Південно-Західного фронту, тилові військові установи.
З історією військового госпіталю пов’язане ім’я відомого вченого, письменника, автора “Тлумачного словника живої великоруської мови” В.І. Даля. В 30-ті роки XIX століття він працював тут військовим лікарем. Подільські враження відобразились у творчості письменника. Перебуваючи в Кам’янці, він написав історичну повість “Подолянка”.
Панорама вірменських кварталів Кам’янця:
Автор – Андрій Бондаренко
Інші розповіді про Кам’янець:
Кам’янецька осінь
Стара фортеця
Польський Ринок і ратуша
Руська брама
Польська брама
Катедра з мінаретом
Каньйон річки Смотрич
Укріплення Старого міста
Домініканський монастир
Відомі і таємні панорамні майданчики Кам’янця
Вулиця П’ятницька та Руський магістрат
Вірменські квартали
