Село Кириківка у документах зустрічається в останній чверті 17 ст. Заснували його переселенці з Наддніпрянщини, що прийшли з осавулом Кириком, з прізвиськом Линилк. Звідси і назва села. Нащадки Кирика згодом так і називались – Линилки або ще Линицькими. І син засновника, Михайло, і онук його, теж Михайло були у Кириківці сотниками, онук, до того ж, другим священиком у Архангело-Михайлівському храмі. Ну це ми вже забігли вперед, про храм пізніше.
Наприкінці століття село стає сотенним містечком Охтирського полку, а ще через років 50 – військовою слободою. Земля належала кириківському сотнику Линицькому та козацькій старшині.
В записах 1785 року говориться, що “Слобода Кириковка – общего владения коллежского асессора Александра Федотова сына Булычева, а такоже поручика Михаила и сотника Степана Михайловых детей Леницких”.
1831 року в сусідньому сілі Янківка (чи Янків Ріг) селі було збудовано цукровий завод, який у другій половині 19 ст. купує Іван Герасимович Харитоненко. Син його, Павло Іванович, у 1912 році виришив перенести цукроварню поближче до залізниці, в Кириківку, що й здійснив, та ще й звів для робітників лікарню та школу. То був розквіт села, у селі на той час було два училища, початкова земська (1912) та прихідська церковна школи.
На початку 1918 року завод націоналізонано радянською владо.
Було б дивним, якби в ті часи він отримав іншу, не пролетарську назву, тому з 1924 року він називався Цукровий завод ім. газети “Правда”. 1931 завод реконструювали та збільшили його потужність. Під час війни все обладнання евакуювали до Башкірії, та повернули після звільнення від німців в 1943-му, а в 1948 обсяги виробництва вже перевищували довоєнні показники.
Звичайно, що в “лихі” 90-ті ніхто не думав про те, щоб завод продовжував працювати, а лише про те, щоб якимось чином урвати ласий шматок, з подальшим продажем обладнання на металобрухт.
І почались дивні, а можливо, і не зовсім дивні, речі.
В 1993 році на складі заводу сталась пожежа, яка продовжувалась більше місяця, і в якому загинуло 5 тис.тон цукру; через два роки, в 1995-му, виходить з заводу і зникає без вісти директор підприємства; в 2001 році завод банкрутує, а компанія, що придбає його в 2004 році, того ж року сама стає банкрутом, встигнувши все ж демонтувати та продати на металобрухт все обладнання та навіть 2 тепловози та 1,5 км залізничної колії. Цього року завод пропрацював лише 20 днів.
І хоч в 2006 році завод було частково відновлено, його остаточну “агонію” вже було не спинити. В сезон 2007/2008 він пропрацював лише три дні.
Неподалік від колишнього заводу ще збереглась старовинна забудова, й сам комплекс, до якого належать головний корпус, будинок керуючого, будинок контори, будинки майстрових та приїзжих є пам’яткою архітектури. На території заводу зберігся парк з деревами, яким понад 100 років, оскільки закладався він ще в 1913 році родиною Харитоненків. Парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Перший храм у Кириківці, скоріш за все було зведено засновником села, церква вже згадується в 1686 році, а в 1738 році, нагадаємо, священиком в ній служив онук засновника.
Замість старого дерев’янного вітхого храму, на пожертви колишнього козацького старшини поміщика Боярського та з його лісу, в 1786 році будують нову церкву. Пан не завжди був таким набожним. За переказами, він дуже любив гроші, був неймовірно скупим і ніколи не віддавав боргів. Незадовго до смерті захворів водянкою, щоб спокутувати гріхи, віддає всі борги (шикувались цілі черги), та будує церкву. А дочки його йдуть у монастир. 1845 року при Михайлівській церкві в окремому приміщенні будують сільське приходське училище.
З часом і цей храм занепадає, тому в 1853 будують знову нову, вже третю церкву, за проектом архітектора Ф.І.Данилова і на кошти громади.
На жаль, взнати, чи то та сама церква, що зараз є в селі, як і про її історію вже у 20 ст. – не вдалось.
Із новітнього відомо лише, що 2015 року храм було пограбовано, зловмисники викрали 2 Євангелія та 5 ікон.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
