Рухайся ти по Городоцькій від центра до вокзалу, чи навпаки у центр – на цю величезну споруду (під номером 36) все-рівно звернеш увагу. Не подивитись на неї неможливо, адже вона приковує погляд своєю неординарною зовнішністю та розмірами. Особливо дивним видається гігантський куб на даху – такий собі будинок без вікон і дверей – не просто здогадатись що то. А виявляється – то театральний зал – це ж придумати таке треба… Сірої дощової днини, а таких у місті Лева більшість, цей театр нагадує щось із американського хорору: чи то замок Дракули, чи то лабораторію Франкенштейна, чи то лікарню на острові Проклятих. Похмурішого театру я не бачив.
Католицький дім
Зводилась ця будівля за проектом архітекторів Ігнація Кендзерського та Адама Опольського як католицький дім. Що за католицький дім? Таку установу забажала собі Спілка католицьких товариств і доброчинних закладів. Відразу був запланований і театральний зал, де мали б ставитись вистави, виручка від яких ішла б на доброчинні заходи. Ініціаторами побудови були Львівський архієпископ Юзеф Більчевський та голова Спілки католицьких товариств, професор Львівської політехніки Максиміліан Туллє – спеціаліст з будівництва мостів та залізобетонних конструкцій. Не дивно що в процесі будівництва використовувалися найновіші, на той час технології та матеріали, в тому числі залізобетон. Зводили будівлю рік. Стиль проекту визначався одним із, Адамом Опольським як «модернізоване середньовіччя із елементами готичної і романської архітектури».
В будівлі було влаштовано новаторські, в ті часи, системи центрального опалення, каналізації та електричного освітлення. Будинок звели у три поверхи з мансардою, над якою ще й досі збереглася невелика башточка та мезоніном над театральною залою. Мезонін – це велика кубічна надбудова. Взагалі мезоніни характерні для малоповерхового, найчастіше дерев’яного будівництва, але щоб отак…
Деталі
Гарний опис театру я знайшов на сайті газети «Високий замок». Стаття авторства Надії Никифорук:
Центральний ризаліт на висоті другого поверху був оздоблений двома високими статуями: Богородиці і Св. Йосифа – патрона робітників. Майже триметрові фігури встановлено на крокшинах (збереглися дотепер), виконаних у вигляді колон із капітелями. Над статуями – балдахіни, виконані в модернізованих готичних формах. Скульптури авторства відомого львівського митця Антоні Попіля, автора пам’ятника Адаму Міцкевичу. Це була остання робота скульптора. На жаль, статуї і балдахіни над ними не збереглися. Верхівку центрального ризаліту прикрашав великий ягеллонський орел, вкритий срібною бляхою, – також не зберігся.
На першому поверсі – вестибюль і 12 просторих високих приміщень для крамниць зі складами. В крамницях продавали вино, виготовлене в монастирях, годинники, від баштових до кишенькових, релігійну біжутерію – медальйони, шлюбні обручки тощо.
У західному крилі першого поверху містилася редакція «Газети недільної», адресованої католицькому населенню. Поруч були помешкання для монахинь з окремим входом з подвір’я.
У центральній частині другого поверху – просторий хол і буфет. З холу двоє дверей ведуть до театральної зали. З третього поверху – на балкон і до лож. Театральна зала містила 420 крісел і до 200 місць для стояння. В партері розміщено також 14 лож і амфітеатр на 80 місць. За залом було велике приміщення буфету, яке з’єднувалось ліфтом з рестораном внизу.
У лівому крилі другого поверху містилися канцелярія, різні гуртки. У флігелі цього крила – канцелярія і спальні інтернату для хлопців ім. Св. Станіслава Костки. Зі східного боку – приватні квартири для католицьких товариств. Відкриття Католицького дому відбулося 29 січня 1911 р.
Театральну залу використовували різні артистичні об’єднання. В 20-х роках ХХ ст. на ній виступали артисти Малого театру. У 1932 р. тут відкрився кінотеатр «Муза», який потім змінив назву на «Зорю», а дирекція отримала дозвіл встановити дві неонові реклами на фасаді будинку.
Радянський та український періоди
Після 1939 року у колишньому католицькому домі змінилося немало театрів. Це були Всеукраїнський Театр Червоної Армії, Театр Українського Військового округу, Театр Київського особливого військового округу, Театр Північно-Західного фронту, Театр Сталінградського фронту, Театр Забайкальського фронту,Театр Одеського військового округу, Драматичний театр Західного оперативного командування.
У січні 1954 р. з Одеси до Львова перевели російський драматичний театр, що став Театром Прикарпатського військового округу, а театр музкомедії переїхав в Одесу. Потім він називався Львівський – муніципальний театр. Нині тут Львівський драматичний театр імені Лесі Українки.
На жаль у театральній залі я не був і світлин не маю. Можливо колись побуваю.
Автор фото та частини тексту Роман Маленков
