- Вижницький район
- Герцаївський район
- Глибоцький район
- Дністровський район
- Заставнівський район
- Кельменецький район
- Кіцманський район
- Новоселицький район
- Путильський район
- Сокирянський район
- Сторожинецький район
- Хотинський район
- Чернівці
Чернівецька область, що відома під етнографічною назвою “Буковина”, розташована на південному заході України. Площа території складає 8,1 тис. кв. км. Регіон межує з Вінницькою, Івано-Франківською, Тернопільською та Хмельницькою областями. На півдні Чернівецької області проходить державний кордон з Молдовою і Румунією.
Область поділяється на 11 адміністративних районів. У регіоні розташовано 11 міст, 8 селищ міського типу, 398 сільських населених пунктів. Загальна чисельність населення регіону становить 935 тис. осіб.
Різноманітні пам’ятки культур зарубинецької (I-II ст. до н.е.), черняхівської (II-V ст. н.е.), виявлені більш як у 150 пунктах, засвідчують, що північна Буковина – слов’янська земля. Пам’ятки археології та архітектури Буковини включають слов’янські городища IX-X століть, древньоруські городища XII-XIII століть, пам’ятки культової архітектури. Не можуть не причарувати зразки традиційного народного будівництва й ужиткового мистецтва – живі носії своєрідності буковинського фольклору.
Чернівецька область – це благодатний район багатопрофільного літнього і зимового гірсько-спортивного туризму, масового пізнавально-оздоровчого відпочинку, а також бальнеологічного лікування. Тут поєднуються живописні гірські ландшафти та мальовничі ліси передгір’я, численні річки й джерела лікувальних мінеральних вод, заворожує краса лісів і гірських лук, багатих на мисливську фауну, гриби і ягоди. Серед об’єктів природно-заповідного фонду необхідно виділити Вижницький національний природний парк, Сторожинецький дендропарк, Чернівецькі регіональні ландшафтні парки “Цецино”, “Валя Кузьміна” тощо.
Іспас
Іспас – дуже велике село на шляху з Вашківців до Вижниці. Тут мене цікавила лише дерев’яна церква Вознесіння Господня 1866 року. Але для того, щоб знайти її, мені довелося витратити майже 2 години, спалити величезний обсяг бензину, їздячи по неймовірно жахливим розмитим сільським дорогам. Яке б було моє раз очарування, коли я побачив ОЦЕ:Ні сантиметру дерева, одна жесть!
Вали
В селі Вали, що в горах на південь від Карапчіва, стоїть дерев’яна церква Святих Апостолів Петра і Павла, побудована у 1829 році, та перевезена сюди у 1925 році з села Коритне (колишнє Вілавче).Дістатися неї звичайною легковою автівкою не просто: жахлива грунтівка з крупним камінням з центра села різко піднімається угору.
Карапчів
Про це справжнє архітектурне чудо у буковинському селі Карапчів, що на Вижничинні, я б ніколи не дізнався, якщо б не чарівна Блека.Карапчів знаходиться на південь від Вашківців. Їхати до нього треба через вже знайомий нам присілок «Дослідне господарство» та палац Криштофовичів.
Вашківці
ВАШКІВЦІ – місто, що знамените чудодійною Анниною горою,Протяте Каміння і Соколине Око
Дивовижне природне утворення «ПРОТЯТЕ КАМІННЯ» – це група скель, утворених з розбитих пластів пісковика та пронизаних різноманітними отворами і ходами всередині.Перевал Німчич
Сьогодні розпочинаємо мандрівку Буковинськими Карпатами (вона буде довгою), і перший пункт нашої зупинки - перевал Німчич.Виженка
ВИЖЕНКА (колишня Верхня Вижниця), що знаходиться відразу за Вижницею – ворота справжніх Буковинських Карпат і Гуцульщини, відома з ХVIII століття.Вижниця
ВИЖНИЦЯ – невелике прикарпатське містечко з населенням всього у 5 тисяч мешканців.Борівці і Киселів
В села Киселів та Борівці не радив би вам їздити без потреби. Я пожалкував, що туди поїхав: втратив щонайменш 3 години, а нічого особливо цікавого не побачив. Дороги – ніякі, і навіть, якщо ви й доїхали до цілі, ніхто не гарантує, що вам вдасться побачити цікавості, про які пишуть нечисленні джерела. Почнемо з Борівців.Валява
ВАЛЯВА (1,6 тис. мешканців), як і сусіднє місто Кіцмань (про нього - пізніше), вперше згадується у 1413 році у грамоті Олександра Доброго. В селі – дві архітектурних пам’ятки, і одна – гламурно-сучасна.Дерев’яна Успенська церква (1778 рік) у центрі Валяви – симбіоз двох вже знайомих нам типів – «хатнього» та гуцульського. У своєму первісному вигляді церква до наших часів не дійшла. Те, що ми маємо сьогодні: кам’яний фундамент, обшиті тесом стіни – результат її перебудови у ХІХ столітті.