- Більче-Золоте
- Борщів
- Бурдяківці
- Верхняківці
- Висічка
- Гермаківка
- Глибочок
- Дзвинячка
- Дубівка
- Залісся
- Збручанське
- Зелене
- Королівка
- Кривче
- Кудринці
- Лосяч
- Мельниця-Подільська
- Монастирок
- Нивра
- Озеряни
- Окопи
- Пилатківці
- Пищатинці
- Сапогів
- Скала-Подільська
- Стрілківці
- Турильче
Нивра
Нивра розташована в 3 кілометрах на північний схід від Гермаківки у бік Скали-Подільської на березі маленької однойменної річки, що поруч з селом впадає в Збруч. Перша згадка про поселення – 1498 рік. Село цікаве: тут є Михайлівська церква (1871), маленький водоспад, Ниврянське джерело питної води, невелика гідроелектростанція поблизу села. Але катаючись Тернопільщиною, я полюю конкретно на костели.
Сапогів
З дерев’яними храмами Тернопіллю не дуже повезло. Хоча їх тут і вистачає, та майже всі вони спаскуджені уродливими костюмами з блях. Справжніх дерев’яних подільських церков в області залишилося лише декілька: дві в Чорткові та по одній в Скориках, Козині, Сапогові і… здається все. Ось з одним з шедеврів подільського народного дерев’яного зодчества ми сьогодні і познайомимося. Але спочатку трохи про село.
Борщів
Сьогодні в нас на черзі Борщів - районний центр найбагатшого на архітектурні і природні пам'ятки району Тернопілля.
Більче-Золоте
Більче-Золоте знаходиться у Борщівському районі в декількох кілометрах на південь від траси Борщів – Тлусте. По дорозі до села можна оглянути симпатичні костелики в Верхняківцях і Глибочку, а в самому Більчі-Золотому варто зупинитися по дорозі до мальовничого Монастирку.
Монастирок
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі (0,6 тис. мешканців) на березі Серету в 6 кілометрах від Більче-Золотого. За радянських часів воно носило назву Міжгір’я. Сюди немає нормальної дороги. Немає, напевне, і автобусного сполучення. Але попасти сюди хоча б раз в житті обов’язково треба. Це – одне з наймальовничіших місць Тернопілля наряду з Червоногрудом і збручанським каньйоном.
Верхняківці
Дорога від Борщова до Товстого (Тлустого) спускається серпантином в долину річки Нічлава, на березі якого лежить маленьке село Верхняківці (687 мешканців). В самому центрі села при дорозі попід горою стоїть маленький костел Святого Антонія, зведений у неготичному стилі протягом 1921 – 1922 років (за іншими даними – у 1902 році). Нещодавно храм пофарбовано в патріотичні українські блакитний і жовті кольори. Костел належить римо-католицькій громаді села.
Глибочок
Ви не оминете Глибочок, якщо будете прямувати до Більче-Золотого та Монастирку. Перша письмова згадка про село, що лежіть на березі Драпани, притоку річки Нічлави, відноситься до 1469 року. На території сільради відкриті археологічні пам’ятки палеоліту, поселення трипільської, черняхівської та давньоруської культур та поховання скіфськї доби на полі «Попові долини».
Турильче
В Турильче варто приїхати заради Петропавлівського костелу. Так, дійсно, в кожному селі навколо збереглися старі римо-католицькі храми, та костел в Турильчому – найгарніший. Щоправда, на фото ви цього не побачите: жодна фотографія не передасть вам відчуття його величі. Треба лише їхати і дивитися! Тим більш, умови дозволяють. Село хоч і не на трасі, але дорога до нього гарна: це та, що веде зі Скали-Подільської через Нивру на Гермаківку.
Скала-Подільська (Скала-над-Збручем). Частина І. Замок
Перші укріплення в Скалі виникли ще в ранньослов’янські часи і являли собою дерев’яно-земляне городище. Дерев’яний замок, скоріш за все, був спалений татаро-монголами. На його місці у 1370-х роках князі Коріатовичі, які володіли Поділлям з 1331 року, збудували кам’яну фортецю. В той час Скала-над-Збручем наряду з Кам’янцем, Червоногрудом, Бакотою та Брацлавом вважалася одним з найбільших і найкраще укріплених міст Поділля.
Скала-Подільська (Скала-над-Збручем). Частина ІІ. Маєток Голуховських
Наприкінці XVIII століття власником Скали-над-Збручем становиться холмський підчаший Юзеф Вінцентій Голуховський (1734 – 1806). Він не став відновлювати замок та зруйнований блискавкою палац Адама Тарло, а розбудував свою резиденцію на південній околиці міста. Навколо резиденції на основі природного лісового масиву розбудовується великий парк, який і сьогодні вражає нечастих туристів. Парк займає територію у 26 гектарів, на якій проростає близько 110 видів дерев і чагарників.
Бурдяківці
Бурдяківці (Борщівський р-н) – перше село по дорозі зі Скали до Чорткова з населенням трохи більше 1 тис. мешканців. Назва походіть від маленької річки Бурди, що протікає скрізь село та впадає у Збруч. Перша писемна згадка про поселення відноситься до XV століття, а упродовж ХІХ століття Бурдяківцями, як і сусідньою Скалою, володіли Голуховські.
Лосяч
Лосяч – село з мальовничими краєвидами навколо на шляху з Кам’янця до Чорткова. Вперше згадується у 1785 році. Відомо, що на місці сучасного Лосяча поселення існувало ще з XVI століття, але під іншою назвою – Рогізна. Залишки цього поселення і сьогодні простежуються в урочищі Глибока Долина. Назву поселення отримало від заростів лоз, в яких нібито ховались жителі Рогізни від турків і татар.
Висічка
В декількох кілометрах від Борщова по дорозі на Заліщики на високому пагорбі над долиною річки Нічлава біля села Висічка (0,6 тис. мешканців) височіють залишки замку XVII століття. Це місце вражає кожного, хто вперше потрапляє сюди. Ну і що, що від замку залишилися лише півтори вежі? Місце – напрочуд мальовниче, а краєвиди навколо – неймовірно захоплюючі.
Пищатинці
Пищатинці – село з населенням близько 0,7 тис. мешканців, що розташоване на березі Нічлави у самого підніжжя гори, на якій стоїть Висіцький замок. Саме з Пищатинців відкривається найгарніший вид на замок у Висічці, а з замку – відповідно, найгарніший вид на Пищатинці і долину Нічлави.