Борщівський район

ajax spinner
Борщів

Борщів

Сьогодні в нас на черзі Борщів - районний центр найбагатшого на архітектурні і природні пам'ятки району Тернопілля.
Більче-Золоте

Більче-Золоте

Більче-Золоте знаходиться у Борщівському районі в декількох кілометрах на південь від траси Борщів – Тлусте. По дорозі до села можна оглянути симпатичні костелики в Верхняківцях і Глибочку, а в самому Більчі-Золотому варто зупинитися по дорозі до мальовничого Монастирку.
Монастирок

Монастирок

Монастирок – маленьке село в Борщівському районі (0,6 тис. мешканців) на березі Серету в 6 кілометрах від Більче-Золотого. За радянських часів воно носило назву Міжгір’я. Сюди немає нормальної дороги. Немає, напевне, і автобусного сполучення. Але попасти сюди хоча б раз в житті обов’язково треба. Це – одне з наймальовничіших місць Тернопілля наряду з Червоногрудом і збручанським каньйоном.
Верхняківці

Верхняківці

Дорога від Борщова до Товстого (Тлустого) спускається серпантином в долину річки Нічлава, на березі якого лежить маленьке село Верхняківці (687 мешканців). В самому центрі села при дорозі попід горою стоїть маленький костел Святого Антонія, зведений у неготичному стилі протягом 1921 – 1922 років (за іншими даними – у 1902 році). Нещодавно храм пофарбовано в патріотичні українські блакитний і жовті кольори. Костел належить римо-католицькій громаді села.
Глибочок

Глибочок

Ви не оминете Глибочок, якщо будете прямувати до Більче-Золотого та Монастирку. Перша письмова згадка про село, що лежіть на березі Драпани, притоку річки Нічлави, відноситься до 1469 року. На території сільради відкриті археологічні пам’ятки палеоліту, поселення трипільської, черняхівської та давньоруської культур та поховання скіфськї доби на полі «Попові долини».
Турильче

Турильче

В Турильче варто приїхати заради Петропавлівського костелу. Так, дійсно, в кожному селі навколо збереглися старі римо-католицькі храми, та костел в Турильчому – найгарніший. Щоправда, на фото ви цього не побачите: жодна фотографія не передасть вам відчуття його величі. Треба лише їхати і дивитися! Тим більш, умови дозволяють. Село хоч і не на трасі, але дорога до нього гарна: це та, що веде зі Скали-Подільської через Нивру на Гермаківку.
Скала-Подільська (Скала-над-Збручем). Частина І. Замок

Скала-Подільська (Скала-над-Збручем). Частина І. Замок

Перші укріплення в Скалі виникли ще в ранньослов’янські часи і являли собою дерев’яно-земляне городище. Дерев’яний замок, скоріш за все, був спалений татаро-монголами. На його місці у 1370-х роках князі Коріатовичі, які володіли Поділлям з 1331 року, збудували кам’яну фортецю. В той час Скала-над-Збручем наряду з Кам’янцем, Червоногрудом, Бакотою та Брацлавом вважалася одним з найбільших і найкраще укріплених міст Поділля.
Скала-Подільська (Скала-над-Збручем). Частина ІІ. Маєток Голуховських

Скала-Подільська (Скала-над-Збручем). Частина ІІ. Маєток Голуховських


Наприкінці XVIII століття власником Скали-над-Збручем становиться холмський підчаший Юзеф Вінцентій Голуховський (1734 – 1806). Він не став відновлювати замок та зруйнований блискавкою палац Адама Тарло, а розбудував свою резиденцію на південній околиці міста. Навколо резиденції на основі природного лісового масиву розбудовується великий парк, який і сьогодні вражає нечастих туристів. Парк займає територію у 26 гектарів, на якій проростає близько 110 видів дерев і чагарників.
Бурдяківці

Бурдяківці

Бурдяківці (Борщівський р-н) – перше село по дорозі зі Скали до Чорткова з населенням трохи більше 1 тис. мешканців. Назва походіть від маленької річки Бурди, що протікає скрізь село та впадає у Збруч. Перша писемна згадка про поселення відноситься до XV століття, а упродовж ХІХ століття Бурдяківцями, як і сусідньою Скалою, володіли Голуховські.
Лосяч

Лосяч

Лосяч – село з мальовничими краєвидами навколо на шляху з Кам’янця до Чорткова. Вперше згадується у 1785 році. Відомо, що на місці сучасного Лосяча поселення існувало ще з XVI століття, але під іншою назвою – Рогізна. Залишки цього поселення і сьогодні простежуються в урочищі Глибока Долина. Назву поселення отримало від заростів лоз, в яких нібито ховались жителі Рогізни від турків і татар.
Висічка

Висічка

В декількох кілометрах від Борщова по дорозі на Заліщики на високому пагорбі над долиною річки Нічлава біля села Висічка (0,6 тис. мешканців) височіють залишки замку XVII століття. Це місце вражає кожного, хто вперше потрапляє сюди. Ну і що, що від замку залишилися лише півтори вежі? Місце – напрочуд мальовниче, а краєвиди навколо – неймовірно захоплюючі.
Пищатинці

Пищатинці

Пищатинці – село з населенням близько 0,7 тис. мешканців, що розташоване на березі Нічлави у самого підніжжя гори, на якій стоїть Висіцький замок. Саме з Пищатинців відкривається найгарніший вид на замок у Висічці, а з замку – відповідно, найгарніший вид на Пищатинці і долину Нічлави.
Стрілківці

Стрілківці

Стрілківці – наступне село після Пищатинців, якщо їхати з Борщова до Заліщиків. Вперше село згадується у 1409 році. У ХІХ столітті разом із Висічкою та сусідніми селами було частиною маєтків Чарковських. Сьогодні в селі проживає близько 1 тис. мешканців. Неподалік від села знаходиться гіпсова печера Озерна (або «Голубі озера») з довжиною ходів у 120 км, що входить до десятки найбільших печер світу.
Королівка

Королівка

Назва цього села на березі Нічлави, відомого з XV століття, змінювалася неодноразово. Спочатку воно було «Каролівкою», за австрійських і польських часів – «Корольовкою», за часів совєцької окупації – «Коралівкою». Сучасну назву «Королівка» село отримало у 1989 році.
Кудринці

Кудринці

Існують дані, що городище з невідомою назвою на місці сучасних Кудринців існувало ще за часів Київської Русі. Неподалік від села проходить Траянів вал 20 метрів завширшки і 2 – 2,5 метри заввишки. Поселення з назвою Кудринці відомо з кінця XV століття. У 1518 р. польський король Сигізмунд на прохання власника Миколая Гербурта та його дружини Єлизавети надав Кудринцям право на два щорічних ярмарки та щотижневі торги.

Початок 2010-го. Залісся – Тернопіль – Бережани – Рай – Жовква

перші дні нового року ми тільки робили, що пили, їли та лазили по печері,
тому фотик я дістав з рюкзака лише на третій день поїздки :)
ми почали знову збиратись в печеру і я подумав, що може варто пофоткати мордашки. пофоткав )   ввечері ми провели основну групу на потяг до Києва, а самі поїхали на квартиру з наміром продовжувати святкування :)
вид на Тернопіль з 6-го поверху