Скала-Подільська (Скала-над-Збручем). Частина І. Замок

Перші укріплення в Скалі виникли ще в ранньослов’янські часи і являли собою дерев’яно-земляне городище. Дерев’яний замок, скоріш за все, був спалений татаро-монголами. На його місці у 1370-х роках князі Коріатовичі, які володіли Поділлям з 1331 року, збудували кам’яну фортецю. В той час Скала-над-Збручем наряду з Кам’янцем, Червоногрудом, Бакотою та Брацлавом вважалася одним з найбільших і найкраще укріплених міст Поділля. Наприкінці XIV подільські землі перейшли до князі Вітовта, а у 1443 – у власність польського короля. У 1498 році король Ян Ольбрахт на 15 років звільнив мешканців міста від податків. Цей привілей для міщан було подовжено ще на 10 років у 1510 році.

У 1515 році польський король Сигізмунд І віддав місто «у довічне користування» кам’янецькому старості Станіславу Лянцкоронському (1465 – 1535), а вже наступного року замок в Скалі був спалений татарами. Лянцкоронський розпочинає його відбудову за рахунок міщан, яких на 2 роки звільнили від податків. 1518 року Сигізмунд І надав Скалі-над-Збручем Магдебурзьке право, а з ним і дозвіл на щорічний ярмарок на свято Вознесіння Господнього та щотижневі торги по вівторках. В той час місто стало центром Скальського староства і незабаром отримує свою печатку із зображенням замку (1531 рік).

У 1538 році Скалу разом із замком знищили волохи. Того ж року сандомирський воєвода Станіслав Лянцкоронський розпочав перебудову укріплень. Кам’яний замок постав на високій скелі близько 50 метрів над рівнем річки. Скелі круто обриваються на заході і півночі до потічка Чорнушка, а на сході – до широкої заплави Збруча. Первісно дитинець займав мисову частину скелі, а пізніше розширився на її напільну частину. Замок мав неправильну форму, що було обумовлено рельєфом місцевості.

Коли підходиш до замку з боку міста, складається враження, що місце його розташування обрано невдало: він нібито знаходиться в ямі нижче рівня дороги. Це уявлення відразу ж зникає, коли опиняєшся на замковій території, а особливо, коли дивишся на замок з боку Збруча. Само місце розташування фортеці на високій неприступній скелі і слугувало її природним захистом. З півдня, з боку з сучасного міста там, де зараз проходить головна вулиця, дійсно знаходилося найуразливіше місце твердині. Там було вирито глибокий рів, від якого сьогодні не залишилося і сліду, зведено кам’яний мур та оборонну порохову вежу.

Порохова вежа – найкраще збережена деталь замку в Скалі. Вона має чотири яруси. Перший ярус прямокутний, зовнішня частина інших трьох ярусів із зовнішньої сторони замку заокруглюється. Всі чотири яруси мають бійниці. На першому ярусі вони ключеподібні, на інших – прямокутні. Дах на вежі відсутній. Легенди стверджують, що під замком знаходиться багато підземель, які починаються саме у пороховій вежі. Деякі з них вели аж до Кам’янця (до якого звідси 40 кілометрів). За їхньою допомогою мешканці рятувалися від турків, татар, волохів. Зараз вхід до підземель засипаний.

Поруч із пороховою вежею на південному мурі замку знаходилася в’їзна брама, до якої вів підйомний міст на величезних ланцюгах. Від неї, нажаль, нічого не залишилося. А від замкових стін збереглася приблизно їх половина. Більшість з них проглядається з боку річки. Серед місцевих жителів існувала легенда про те, що замок збудували турки на яєчному розчині. Звісно, це вигадка: захоплення турками Поділля навпаки стало початком кінця замку в Скалі.

В 1615 році замок зруйнували татари, а у 1620 році місто намагалися взяти турки, спаливши більшість будинків та пошкодивши замок. Для оборони від османів під час Хотинської війни краківський і руській воєвода Станіслав Любомирський влаштував в замку польський військовий табір. У 1648 році, коли Скала належала одному з керівників шляхетських військ, брацлавському та руському воєводі Станіславу Лянцкоронському, фортецю збули козаки під проводом Максима Кривоноса, вигнавши звідти польський гарнізон. Замок був значно поруйнований, коли в ньому у 1657 – 1658 році перебувала залога трансільванського князя Д’єрдя ІІ Ракоці. Ракоці на той час разом із українськими і шведськими військами воював проти поляків. Опис 1665 року свідчить, що «замок, вимуруваний на скалі, і обведений навколо муром, прийшов в цілковите запустіння».

Останній раз замок зруйнували турки у 1672 році, коли захопили Поділля. Після того він вже не відбудовувався. В середині XVIII століття скальським старостою був Адам Тарло, який перебудував замок на свою резиденцію. Він відремонтував мури і вежу, а також звів на території замку двоповерховий палац у бароковому стилі. Палац поділяв дитинець на дві частини: парадний та внутрішній двори. Між ними знаходився наскрізний проїзд, якій розташовувався у першому поверсі палацу. Палац прикрашають білокам’яні бароково-класицистичні різьблення над вікнами. Він мав великі склепінчасті льохи, які й сьогодні є частково доступними.

З люстрації 1762 року слідує, що резиденція Тарлові недовго. За декілька років в палац влучила блискавка і зруйнувала його. Так він і стоїть пусткою два з половиною століття. Наступні власники Скали Голуховські не стали відбудовувати палац і замок, а збудували свою резиденцію на південній околиці міста. З тих пір місцеві мешканці неспішно розбирають замкові руїни на будматеріал.

В австрійський період про замок в Скалі (як і про інші замки) ніхто не дбав. На початку ХХ століття його руїни використовувалися, як прикордонна застава. Під час Першої світової на території замку були викопані шанці, які пізніше поросли травою. Отже, прогулюючись замковим подвір’ям, треба уважно дивитися під ноги.

Найкращій вид на замок відкривається з протилежного Хмельницького берегу. Щоб насолодитися цим видом, треба спуститися від замку стежкою до Збруча і перейти його кладкою.

Текст Андрія Бондаренка, фото Романа Маленкова.