З дерев’яними храмами Тернопіллю не дуже повезло. Хоча їх тут і вистачає, та майже всі вони спаскуджені уродливими костюмами з блях. Справжніх дерев’яних подільських церков в області залишилося лише декілька: дві в Чорткові та по одній в Скориках, Козині, Сапогові і… здається все. Ось з одним з шедеврів подільського народного дерев’яного зодчества ми сьогодні і познайомимося. Але спочатку трохи про село.
Сапогів лежить над річкою Циганкою в декількох кілометрах від автодороги, що веде з Борщова до Кривче, а далі через Мельницю – до Хотина. Село лежить в низині: щоб попасти в нього і побачити красуню-церкву, доведеться невеличким серпантином спуститися від шосе. Дорога ґрунтова, вимощена крупним щебенем, але їхати можна (якщо обережно:)).
Перша згадка поселення відноситься до 1564 року. Невдовзі після звільнення Поділля від турків, у 1704 році село захопив загін опришків під проводом Пискливого. Як і сусіднє Кривче, Сапогів з початку ХVIII і до середині ХІХ століття належав шляхтичам Голеєвським. В 1820-х роках власних Тадеуш Голеєвський збудував в Сапогові класицистичний палац, якій, нажаль, не дожив до наших днів. У радянські часи його перебудували на млин, якій і сьогодні можна побачити на сусідньому від церкви пагорбі. Вирубали і прекрасний англійський парк, через який від парадної брами до палацу вела двокілометрова алея. Після Голеєвських аж до 1939 року маєток в Сапогові належав відомій на Тернопіллі родині Козебродських.
Дерев’яну Миколаївську церкву звели у 1777 році в кращих традиціях подільської школи дерев’яного храмобудування. Храм стоїть на пагорбі в центрі села. До нього ведуть бетонні сходи. Складається з майже квадратних бабинця, нави і вівтаря. Кожна з частин храму завершується восьмигранним куполом, кожний з яких має однакову висоту. Додатковий шарм церкві надає підведений під неї фундамент з грубого неотесаного каміння.
Не менш цікавою є і дзвіниця, яка вдало доповнює храмовий ансамбль.
