Село Бударки, що засноване 1850 року, розташоване всього за 4 кілометри до кордону з Росією, у балці. Неподалік села протікає річка Вовча, з 90 км якої довжина в межах Харківській області складає 62 км.
Характерно, що схили річки є виражено асиметричними: правий схил крутий та розгалужений короткими балками і ярами, лівий схил пологий та характеризується менш розгалуженими довгими балками.
Далі з Вікіпедії – легенда про виникнення річки та її назви.
«Колись давно на території нинішнього Вовчанського району жило багато вовків. І ось в одній зграї помер вожак. Його самка, вовчиця, вирішила взяти на себе роль вожака у зграї. Але не всі вовки погодилися, що призвело до розділу зграї на дві ворогуючі групи. Вовчиця зі своєю групою пішла на схід і почала рити у горі велике лігво, щоб там заховати своїх товаришів від ворогів. Але сталося те, що вони не очікували: з лігва хлинула вода, яка перетворилася на річку. Цю річку ми знаємо зараз як Вовчу. Ще довго ця річка допомагала вовчиці та її зграї. Багато років вовки жили на землі Вовчанщини. Однак у 1950-ті роки терпець людей увірвався й вони винищили усіх вовків, що крали худобу. Тепер у районі Вовчої вони стали великою рідкістю».
В басейні річки розташовані природоохоронні території – Вовчанський ботанічний заказник загальнодержавного значення та Графський гідрологічний заказник місцевого значення. Вовчанський заказник взагалі вважається національним надбанням завдяки унікальним крейдяним відслоєнням-відшаруванням та реліктової флори, що проростає на них. Серед них багато червонокнижних, в тому числі унікальна рослина, що має назву «вовчі ягоди Софії» та зустрічається в Україні тільки у Вовчанському заказнику. Ще в середині 20 ст. ці крейдяні відшарування було включено до 250 найбільш важливих об’єктів природи, що потребують заповідного статусу. А створений заказник був лише у 1994 році.
Окрім наукового та пізнавального значення, є й естетичний аспект. Крейдяні схили річки Вовчої, що пересічені ровами, а також крейдяні відшарування, що виходять на поверхню у вигляді суцільних крейдяних пагорбів виглядають вражаюче та викликають неабиякий інтерес та захват у туристів.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
