Колись дуже давно, наприкінці VІІІ-початку ІХ ст, на території, де знаходиться селище Печеніги, була одна із стоянок племен печенігів, що й обумовило його назву. Та й вся ця місцевість здавна називалась Печенізьким Полем, і озеро Печеніги теж є. Після монгольського нашестя край обезлюднів.
Вікі пише, що селище Печеніги заснували у 1654 році, це була група з 45 чоловік на чолі з Іваном Федоровичем Волошеніним, “з литовської сторони”, і їм було надано платню за захист південних рубежів від кримців та ногайців. Проте, на ресурсі селища зазначено, що це була вже друга хвиля, а першими в 1646 році сюди прийшли з Опішні 205 чоловік з Федотком Левоновим.
Спочатку це було козацьке поселення, так у 1667 році міщани Печенізької слободи переписалися в козаки. В той час слобода відносилась до Харківського слобідського козацького полку та підпорядковувалась Івану Сірку, сотником був Степан Щербина, як і його нащадки потому. З 1699 року Печеніги – сотенне містечко Ізюмського полку. Станом на 1779 рік Печеніги переходить в статус військової слободи Чугуївського повіту.
А 1817 року було видано царський указ, згідно з яким Печеніги передаються з цивільного управління у військове, тому місцевих жителів перевели із військових обивателів в розряд військових поселян. В Печенігах формується п’ятий військовий округ.
З 1826 року і до кінця ХІХст (1890) Печеніги називалися Новобєлгородом, тут довгий час знаходився Бєлгородський полк.
В Печенігах збереглась унікальна пам’ятка. В 1869 році в будівлі, що була збудована уланами 1854 року й входила до комплексу будівель військового поселення, створили Новобєлгородську центральну каторжну в’язницю – Ново-Бєлгородський централ. Працювала в’язниця до 1902 року. Усього через неї пройшло близько 30 тисяч ув’язнених, як відверто злочинців так і політичних, багато з яких померли. Пройшов через неї і український поет П. А. Грабовський.
Зараз, з 2002 року, тут розміщується краєзнавчий музей ім. Т. Сулими. Зовні будівля вже давно не нагадує в’язницю, музей як музей, але потрапивши до нього, відвідувачі зможуть оглянути окремі колишні кімнати в’язнів, що збережені до наших днів практично в первісному вигляді.
Ну це й практично все з архітектурних принад. Преображенська церква – нова, збудована на межі ХХ та ХХІ ст. Старі Петропавлівський та Преображенський храми початку ХІХ ст. були знищені.
А ще мешканці Печенігів пишаються своїм мальовничим водосховищем.
В Печенігах народились Бобильов Дмитро Костянтинович, видатний фізик та професор механіки, а також всесвітньовідомий художник, що творив в основному на історичні, античні та біблейські теми, Генріх Семирадський – професор Петербургзької академії мистецтв, почесний член Римської, Берлинської, Паризької та Туринської академій. Цікавий, до речі факт. Пам’ятник, що встановлений у Печенігах видатному земляку в 2002 році, є першим пам’ятникому у світі, зареєстрованим в ЮНЕСКО.
Поряд з Печенігами, на території близько 5 тис.га. розташовується створений 1999 року регіональний ландшафтний парк «Печенізьке поле”. У його складі діє Центр розведення рідкісних та зникаючих видів птахів, наприклад, таких як дрохва. А взагалі у парку мешкають представники 6 видів тваринного світу, занесених до Європейського Червоного списку та 18 видів з Червоної книги України.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
