Якщо маєте таку можливість, обов’язково відвідайте село Коропове в Зміївському районі Харківщини та його околиці, підіймитесь на Козачу гору та віддайте шану героїчним пращурам-козакам. Хоч саме село й невеличке, але саме тут поруч був козацький Свято-Миколаївський монастир, від якого зараз залишились лише руїни, залишки окремих храмових стін.
Заснували його у 1648 році (дата не встановлено точно), над Сіверським Донцем. Церкви було дві – Миколаївська та Преображенська, тому в різних документах монастир й називався по різному, від назви храму. В 1668-1670 роках монастир стає базою для повстанців, що підтримували Степана Разіна, на Слобожанщині діяв соратник ватажка Олексій Хромий, до якого приєднались кілька козацьких сотень із старшинами. Проте військом Григорія Ромодановського загони повстанців були розбиті, загинув і Олексій Хромий. Тих, кого взяли в полон, піддали катуванням та жорстокій розправі, серед знищених був зміївський сотник Степан Рябуха. Чому я згадав про цього сотника. В Короповому є кремезний старий дуб, який названий в честь ще одного Рябухи, проте Понкрата. Про дуб буде далі, повернемось до монастиря.
Після цих подій монастир було зруйновано. Але вже 1676 року запорозькими козаками монастир було відновлено, більш того, його перетворюють на фортецю. З часом монастир був перенесений на нове місце до Коробова Хутора (так колись називалось Коропове), туди, де зараз ми можемо бачити залишки Преображенського храму. Монастир був притулком для козаків. Саме тут козаки, зморені численними ранами, виснажені хворобами та старістю, знаходили цей притулок і відпочинок та доживали віку.
Надалі описів монастиря нема, вони з’являються лиш в 1784 році. В документах зазначається, що монастир був доволі заможним, неодноразово в кінці XVII століття йому дарувались різні угіддя, а чимало земель було придбано ним за власний кошт. До монастиря належала слобода Гомільша, де на той проживало близько 200 осіб чоловічої статі. 1703 року царською грамотою монастир, був переданий разом з усіма землями та угіддями Києво-Печерській лаврі.
Настає 1775 рік, за наказом Катерини ІІ руйнують Запорізьку Січ. Деякі козаки знову знаходять прихисток в стінах монастиря. Але через тринадцять років, 1788-го, його закривають та вщент руйнують, знову ж таки за наказом Катерини ІІ. Є легенда про те, що козаки, які не бажали коритись волі імператриці, всі як один, із збоєю кинулись з високої 74-метрової кручі у води Донця та загинули. Зараз ця круча називається саме на їх честь – Козачою горою, і в честь цього на ній поставили пам’ятний хрест.
З іншого боку, ті ж самі документи говорять, що ще до знищення обителі вона вже була збезлюдненна, і на 1788 рік скадалась лише з ігумена Фаддея Руцького та чотирьох монахів. Як би не було, монастир дійсно знищили, Преображенський храм було розібрано та продано разом іконостасом до Водолаги, іконостас Миколаївської церкви продали у Водяне, інші речі забрали у Білгород.
З монастирем та горою пов’язано багато інших легенд. За однією з них, козаки перед тим, як загинути, сховали свої скарби, золото закопали в долині, яка зараз і називається Золотою, а срібло скинули в озеро, й це озеро стало Білим. Чи правда це – невідомо, але беззаперечним є факт, що в озері значно підвищений рівень іонів срібла, це доведено низкою досліджень.
Ще одна легенда говорить про те, що сам Потьомкін за наказом Катерини перевдягнувся у старця, потрапив до обителі та довгий час сам вивчав роташування монастирських лабіринів й потім передавав всю інформацію імператриці. Ну, таке…
Гора має свою легенду, більш давню. За нею, саме на Козачій горі жив Змій Горинич, й саме тут відбувся бій між ним та Микитою Кожум’якою. А Змієві вали, ні що інше як розорана земля, після того, як Кожум’яка впряг Змія в плуга.
А тепер, як і обіцяв, про дуб. Теж легенда, гарна, красива, але фентезійна. Покохав молодий козак Понкрат Рябуха дівчину з Коробова Хутора, і вже надумали вони побратись, але тут набігли вороги. Козак пішов боронити різну землю, а коханій наказував, щоб діждалась його. Проте дівка не витримала, й одружилась з іншим. Коли козак повернувся, то не став їй докоряти, лише попросив Бога, щоб обернув його на дуба біля дівочої хати. Так і сталось. З тих пір козак-дуб шелестить гілками й розповідає перехожим про свою долю. Дуб дійно дуже старий, один з найстаріших в Україні, обхват 7 метрів, висота 24 метри.
З тих давніх часів багато змінилось. Зараз околиці Коропове відоме рекреаційне місце, тут купа різних санаторіїв, готелів та баз відпочинку.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
