Васищеве навіть для деяких харків’ян є не досить відоме, хоча й знаходиться поруч. Хіба що, як місце, де можна відпочити наодинці з природою. Розташовано селище посеред лісу та має два профілакторії та дитячий табір.
В 1647 році тут оселились боярські діти, і на честь одного з них Прокопія Васищева, який заснував тут чи 29, чи 30 дворів, поселення й назвали. Хоча початково назви як такої, взагалі не було – укріплена слобода Білгород-Чугуївської засічної лінії. Кажуть, нащадки Васищевих до цих пір живуть у селищі, прізвище таке зустрічається. Проте з власнісю, у Васищевих, напевно не склалось. За документами на кінець 18 ст. селищем, як і близькими до нього Шубіно та Кирсаново, спільно володіли підполковниця Надія Стремоухова (основний маєток був у Тульській губернії), княгиня Софія Кантемирова, майор Андріян Маслов та поручник Герасим Буцький (правнук полтавського полкового судді Петра Федоровича Буцького). В тих же документах згадується дерев’яна церква Дмитра Солунського, зведена 1777 року. Згадується церква і раніше, в переписах 1710-1712 років. І збудована ця перша церква, ймовірно, була року близько 1666-го.
А та церква, що зараз стоїть у селищі, мурована, теж в ім’я Дмитра Солунського, зведена в 1880 році коштами подружжя Кривошеєвих – колезького радника Василя Петровича Кривошеєва та його дружини Єлизавети (в храмі з тих часів зберігається старовинна ікона Василя Великого та праведної Єлисавети). Початково будувалась вона з червоної цегли, за проектом Ф.І Данилова, відомого архітектора, автора близько 20 храмів на Слобожанщині. В 1930 році церква вже не працювала. В 1942 році снарядом було знесено дзвіницю, а 1943 рік для святині був пов’язаний з найбільшою трагедією, в її стінах німцями був живцем спалений загін червоноармійців. Потому храм почали використовувати як клуб, реставрували, але дзвіницю вже не відновлювали. Зараз храм діючий.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
