В південних околицях Харкова поблизу селища Покотилівка, до якого в 1959 році приєднали село Качарівка, на високому 20-метровому мисі річки Уда, знаходиться одне з найвідоміших городищ Слобожанщини – Донецьке городище, пам’ятка національного значення. Згадав вище Качарівку, тому що територіально городище ближче саме до цього колишнього села.
Нехай вас не бентежить назва, до міста Донецьк вона не має відношення. За думкою переважної більшості істориків та археологів, в тому числі М. М. Карамзіна і В. В. Пассека, городище є літописним давньоруським містом Донець, що існувало в VІІІ—XIII ст., яке згадується в Іпатіївському літописі і пов’язане з ім’ям Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича. Саме сюди він втік з половецького полону в 1185 році. Ця подія також описана в «Слові о полку Ігореві». Донецьке городище згадується і надалі в ХVІ ст., в розписах вартових пунктів, встановлених Іваном Грозним для захисту від кочовиків.
Карачівку 1968 року було включено до переліку історичних міст та населених пунктів України. І було чому. Ця територія заселялась з доісторичних часів, і Донецьке городище, що є одним з найвизначніших археологічних пам’яток країни, тому підтвердження. Городище – багатошарове. Перші розкопки почали проводити ще в 1902 році. Винайдені матеріали в нижчих шарах (фрагменти кераміки, кремнієві ножі, наконечники стріл, уламки шліфованих кам’яних сокир) відносять до часів ще аж бронзової доби, більше артефактів належать до залізної доби та епохи скіфів з кінця VI по IV століття до н. е. Тоді ж, при скіфах споруджуються перші укріплення. Основна ж маса артефактів належать до ранньослов’янської роменської культури сіверян та давньоруської культури, тих часів, коли поселення ввійшло до складу Київської Русі та стало важливим військово-оборонним пунктом. Так, у VIII ст. виникає слов’янське поселення роменської культури. Воно існувало до початку X ст., коли було зруйноване вторгненням кочівників-печенігів. У другій половині X ст. життя на поселенні відновлюється, й виникає давньоруське місто Донець.
У напівземлянках тих часів знайдені уламки роменської кераміки, жорен, точильні бруски, кремені для кресала, глиняні пряслиця, залізна мотика, рибальські гачки, прикраси та монети, різна зброя, залишки кінської упряжі, ключі, замки, інші предмети побуту, а також, і це вперше – виявлена роменська піч для випалювання кераміки. На території городища чітко визначені межі дитинця та посаду, можна бачити залишки окремих будівель та оборонних споруд, а також валів з ровами. Вздовж краю мису городище було захищене дубовою огорожею із горизонтальних колод, закріплених між парними стовпами. І хоча Донець був спалений монголо-татарами в 1239 році, однак деякі археологічні знахідки, а також згадки про городище в більш пізні часи, таких як згадані вище сторожові розписи часів Івана Грозного та «Книга Великому Чертежу», говорять про те, що функціонування поселення продовжувалося ще до початку XІV ст. Більш того, є думка сучасних археологів, що Донецьке городище поступово переросло в Харківське і дало початок сучасному Харкову. Остаточно ж городище занепадає в XVI ст.
Дуже дивно, але частину посаду ще в середині 50-х років минулого століття віддали під забудову. А ще донедавна поруч з пам’яткою знаходилось звалище сміття. Сподіваємось, що все ж таки це неподобство місцевою владою вже виправлено. Незважаючи на це, сьогодні пам’ятка є важливим туристичним об’єктом для туристів та шанувальників історії не лише Харкова, а й всієї України.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
