На північний схід від обласного центру, практично в його околицях, на річці Харків є два села, Черкаські Тишки та Руські Тишки. Колись це було одне село. Щоправда, недовго.
Черкаські Тишки засновані 1656 року переселенцями-черкасами, а коли в одній з частин в 1663 році поселились ще й боярські діти, то село розділяють на дві частини.
Напевно, перша церква була збудована ще в ті часи, хоча перші відомості про Богородицький храм 1747 року з’являються в 1772 році, він був дерев’яним та вітхим.
В губернських “Економічних примітках” 1782 року можна прочитати про велику кількісь осіб, в чиїй власності було село:
“Село Черкасские Тишки с хуторами Вялыми и безымянными, общего владения поручицы Анны Ивановны, поручика Константина, прапорщика Алексея, подпрапорнаго Михайлы, старшинскаго сына Петра Афанасьевых детей Протопоповых, покойнаго генерал-майора Петра Дербинина дочерей девиц Бенегль и Габриель, майора Ивана Степановича Турченинова, прапорщика Александра Алексеевича и матери его капитанши Анны Андреевны Зверевых, поручика Павла, прапорщика Семена, сотника Ивана Ивановых детей Черняков, сотника Ивана, квартермистра Михайлы, вахмистра Федора Андреевых детей Тихоцких, сотника Фёдора Романовича Луценка, регистратора Степана Петровича Цымбалова, протоколиста Ивана Мокеевича Романовскаго, дьякона Семена Гавриловича Тишинскаго, капитанши Дарьи Андреевны Русановой, села Русских Тишков казенных обывателей. А помещица Настасья Ефимовна Булычева показала, что ей во оной даче следует по крепостным частям земли, а владения не имеет”.
Там же про Руські Тишки сказано: “Село Руские Тишки, владения капитана Николая Ивановича Аксентьева, поручика Константина Афанасьевича Протопопова, подпрапорнаго Матвея Федоровича Довбни, однодворцев и казенных обывателей”.
Але все ж таки це був вже 1772 рік. Між тим Тишки на початку 18 ст. є родинним гніздом Тихоцьких, спочатку сотника Харківського полку Андрія Тихоцького (Андріїв в роду було багато), з польських дворян, потім його нащадків, більшість з яких стали військовими.
Відомо, що нову цегляну Богородицьку церкву в 1830 році в Черкаських Тишках, що й дотепер збереглась, як і Введенську в Руських Тишках, спалену, було зведено поміщиком, відставним прапорщиком Андрієм Федоровичем Тихоцьким (1775-до 1834), його братом Федором, та прихожанами. Так пишуть в інтернеті. Але будьмо чесними, й згадаємо інших. Знову з документів: «На построение его пожертвовали Марина и Мария Алешковы 12500 руб. ассигнациями, а Федор и Андрей Тихоцкие 14000 руб. ассигнациями». Архітектором Богородицького храму був Євген Васильєв, який багато будував і в самому Харкові. Іконостас для храму та деякі з ікон в 60-тих роках ХIХ ст., ще в бутність студентом Петербургзької художньої академії, писав Ілля Рєпін, на жаль лише дві ікони збереглись до нашого часу та знаходяться у музеї.
У 1906 році онуками Андрія Тихоцького – Аполлонієм, Павлом і Євграфом церква була значно розширена.
1928 року більшовики святиню хотіли знищити, проте завдяки спротиву вірян, знесли лише дзвіницю та купол. А в приміщенні влаштували, за одними джерелами кінотеатр, за іншими конюшню. Можливо, храм в різний час слугував й тим, й іншим.
У 1944 році церкву знову повертають віруючим, і хоч у поневіченому вигляді, вона не припиняла з тих пір богослужіння.
На сьогодні завдяки старанням отця Андрія, святиня вже має купол, дзвіниця відбудовується, до речі цегла на це йде старовинна, столітня. Звідки взяли, для мене загадка.
Можливо, комусь буде цікаво, бо для мене це теж було відкриттям. Ольга Богомолець, засновниця музею “Замок Радомисль” та музею ікон, походить саме з роду Тихоцьких.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
