Безлюдівка, яка є самостійною адміністративною одиницею, маючи статус селища, практично вже поглинається з півночі Харковом.
Заснована слобода в кінці XVII ст., назва слободи згадується в документах 1660 року, тоді ж пишуть і про церкву, що вона вже була.
В «Історичній хронології Харьківскої губернії» К. П. Щолкова за цей рік читаємо: «Около этого времени (1660 год) населены сёла Харьковского уезда – Безлюдовка при реке Удах, церковь Покрова Богородицы».
Там же за 1684 рік зазначається: «Безлюдовка на реке Удах Харьковского уезда известна уже как населённая черкасами слобода с церковью Покрова, построенною не позже 1660 года».
Ці дані також наведені і в “Історико-статичтичному опису Харківської єпархії” Філаретом Гумілевським, який пише, що сталось це не пізніше 1660 року, і навіть згадується священик Іоанн Богданов. Хоча є й трохи інша версія, висунута місцевим дослідником, істориком Василем Кисиленком, який доводить, що Безлюдівка після спустошення татарами відновились по новому у 1681 році, а перша церква весь цей час існувала.
Метрики, що збереглись, датуються 1725 роком.
Другу дерев’яну церкву разом із дзвіницею збудували 1741 року, тоді священик Яків Михайлов та отаман Василь Буцький просили благословіння та дозволу на його зведення. Того ж року воно було отримано, і церква коштами прихожан постала на місці старої.
Нарешті, в 1861 році, в рік скасування кріпацтва, почали будівництво третього храму Покрова Святої Богородиці, в цей раз мурованого, теж за кошти вірян-мешканців села.
Проектував храм єпархіальний архітектор Федір Іванович Данилов, ми вже неодноразово його згадували в дописах. Схожий проект теж зустрічався, наприклад у селі Борщова, Тихонівська церква. Освятили храм у 1865 році, на Покрову, а ще через чотири роки добудували дзвіницю.
Відомості 1898 року містять дані, що храм мав фруктовий сад, сторожку, огорожу, будівлю школи (з 1894) та будинок священика.
В мережі пишуть, що церкву при совєтах закрили 1917-го, та знову відкрили в середині 60-х. Проте, ні одне, ні інше невірно. Дослідження показують, що в 1917-му закрили лише церковно-приходську школу, а сам храм ще діяв 10 років. Вказується, що в 1923-1924 роках кількість парафіян складала 870 осіб. Богослужіння поновилися з 1944 року, відомий і староста – Віктор Петрович Кузнецов.
На початку 2000-х років було багато зроблено для реставрації та ремонту святині, оновлена огорожа, замінені куполи, храму подарували дзвони.
Проте в березні 2007 року храм дуже постраждав від пожежі. Вірян це ще більше згуртувало: відновили іконостас, розписи, внутрішнє оздоблення, й вже в кінці року він був повністю відновлений, а ще через півроку освячений.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
