До цього містечка добираються не всі туристи, хоча їх все рівно тут багато. Херцег-Новий Herceg Novi лежить на північному заході Чорногорії, на початку Боки-Которської. Від Котору якихось 42 км, але за чорногорськими мірками це далеко і довго, особливо, коли швидкість максимум 50 км на годину. Або й 30. Дехто скаже, що тутешні пляжі забиті людьми. Це так, але три фортеці міста порожні зовсім – в Шпаньолі не було жодного туриста, в Форте-Маре – жодного, лише в Канлі Кула ми побачили туристів, двох. Отакі от реалії Чорногорії – туристів-рекреантів тут цікавить лише море.
При населенні у 13 тисяч Херцег-Новий не назвеш великим містом. Містечком. Але за кількістю туристичних цікавинок місто є одним із лідерів у країні, поступаючись лише Котору. Три фортеці – іспанська, османська й венеціанська, красиве й цікаве старе місто, монастир Савина й численні парки та сквери з екзотичними й не дуже, рослинами. Здавна у Херцегу-Новому була традиція привозити з-за моря екзотичні рослини. Везли, поступово перетворюючи місто на величезний ботанічний сад.
Шпаньола
Херцег-Новий був заснований у 1382 році боснійським королем Твртко І. Монарха зацікавили тутешні поклади солі, тому він збудував солеварню та порт. Новим містом і навколишніми землями поставили керувати герцога Степана Вукчича Косача, який назвав його Святим Стефаном, на честь свого небесного покровителя. Але з часом до міста приклеїлася назва, пов’язана із титулом Косача – герцог – Херцег-Новий, а Святий Стефан перекочував у інше чорногорське місто.
У 1482 році Херцег-Новий захопили османи, й володіли ним аж до 1687 року, коли його відбили венеціанці. Щоправда був ще один епізод – у 1538 році об’єднаний іспано-венеціанський флот захопив місто на 9 місяців. За цей короткий час іспанці перебудували стару турецьку фортецю, яку ще раз перебудували османи, після повернення, але назва Шпаньола залишилась назавжди. Фортеця займає найвищу ділянку міста – вона стоїть на висоті 170 метрів. Прямокутна (60х70 м), чотири потужні башти з’єднані товстелезними мурами. На території і навколо багато різноманітних будівель – казематовані казарми, кам’яні шанці, земляні вали. Внутрішній двір повністю забудований, але усе стоїть без дахів, вікон і дверей. Дивно. Полазити є де, але чому все занехаєне?..
Канлі Кула
Нижче, на висоті 85 м, стоїть фортеця Канлі Кула. Її назва перекладається, як кривава башта. Назва пов’язана із однією із нижніх башт, в якій колись була в’язниця з кам’яним мішком. Яма ще залишилась. Фортеця Канлі Кула, на відміну від Шпаньоли, прекрасно доглянута. Її подвір’я – концертний майданчик, який вважають одним із найгарніших на Балканах. На баштах і стінах прекрасні оглядові точки, з яких відкривається краєвид старого міста.
Третя міська фортеця, найменша, портова, називається Форте Маре. Її збудував герцог Степан Вукчич Косач, перебудовували османи, венеціанці та австрійці. Свого часу ця фортеця була ядром, від якого розростався Херцег-Новий. Старе місто, яке лежить на схилі між Форте-Маре і Канлі Кулою, має десь 350 метрів довжини і 150 – ширини. Зовсім небагато. Головний вхід через турецьку годинникову вежу Сат Кула – османи без такої вежі не могли і надбудували її над міською брамою у 1667 році.
Форте Маре
Старі град Херцога має виключно пішохідні вулиці. Дві довгі, і кілька десятків коротеньких, перпендикулярних до довгих. Є дві площі, на яких розташовані головні храми міста – православна церква святого Михаїла (1883-1911 рр.) стоїть на верхній площі, та католицька церква святого Ієроніма (1857 р.) – відповідно, на нижній площі, недалеко від фортеці Форте-Мара.
Вулиці за межами старого міста не венеціанські, але також цікаві, особливо в оточенні яскравої зелені парків та скверів. Є приклади забудови австрійського періоду, є міжвоєнні югославські будівлі.
Дуже рекомендую відвідати монастир Савина, розташований на східній околиці міста. Його заснували ще у 11 столітті, а храми, розташовані на його території датують 15 та 18 ст. Особливо красива Велика церква. Навколо храмів некрополь, на якому поховано немало відомих чорногорців та сербів. Монастир стоїть на пагорбі на Бока-Которською затокою, і його добпре видно із човнів.
Текст та фото Романа Маленкова.
На останіх двох фото монастир Савина
