Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.
Це легендарний вірш (а пізніше пісня) українського поета Богдана-Ігоря Антонича, який, як уродженець Лемківщини, немало залишив свідчень про життя регіону. Його батьки спочатку жили у Сяноцькому повіті, а пізніше, у 1919 році перебрались до ще одного знаного лемківського поселення – Меджилаборець – того самого містечка, з якого перебралися за океан батьки Енді Воргола. Ну про Меджилабірці ми поговоримо у словацькій частині книги, а поки про лемківське містечко Дукля, в якому на санях, за словами Антонича, народився Бог… Ну це поет пожартував, а от хто дійсно народився у Дуклі, то це католицький святий, покровитель Львова, Польщі, Литви і Русі – Іван із Дуклі.
Монастир бернардинів. Тут лежать мощі Івана з Дуклі
Іван з Дуклі був канонізований Папою Римським Іваном-Павлом ІІ у 1997 році, і з того часу у Дуклю, до костьолу Бернардинів, відбувається масове паломництво. Там зберігаються мощі святого. Коли я почув про це, вже перебуваючи у Дуклі, перед ракою із мощами, відразу згадав, що Івана із Дуклі було поховано у Львові – у місті, де він провів значну частину життя, і помер, служачи ченцем бернардинського монастиря. Там, перед храмом святого Андрія, стоїть колона Івана з Дуклі… Пізніше я з’ясував, що рака із мощами святого була вивезена монахами-бернардинами у 1948 році, коли росіяни закрили монастир. Спочатку мощі перевезли до Ряшева, а у 1974 році вони опинились у Дуклі. Тому львів’яни, вам необхідно їхати в Дуклю – ваш покровитель давно вже не у Львові.
Площа Ринок із ратушею
Палац Мнішеків
У Дуклі, яка, як поселення, вперше згадується під 1336 роком, є що подивитись і крім монастиря із ракою святого Івана. Є тут ще кілька храмів, ратуша, трохи старих кам’яниць, є палац Мнішеків, у якому 1 грудня 1774 року відбулося одне із найбільших весіль за всю історію Польщі – Юзефіна Амалія Мнішек вийшля заміж за Станіслава Щенсного Потоцького, того самого розбудовника парку «Софіївка», власника Умані, Тульчина і величезної кількості, міст, сіл і земель в Україні, та за її межами. У шлюбі із Потоцьким Юзефіна народила одинадцять дітей, хоча не всі вони були від Потоцького.
До Другої світової війни у Дуклі було значно більше пам’яток. 85% міської старовини були знищені під час боїв у 1944 році. Тоді ж знищили і більшість жителів міста, адже до війни майже 80% мешканців становили євреї.
Текст та фото Романа Маленкова
