Микола Гоголь прославив Диканьку на весь світ – його «Вечори на хуторі біля Диканьки» добре відомі за межами колишнього союзу. Там Диканька фігурує не лише у назві, але й у багатьох оповіданнях – це саме звідси коваль Вакула літав за черевичками у Петербург…
Збірка «Вечори на хуторі біля Диканьки» вийшла друком у 1832 році. Ще до того Гоголь неодноразово бував у селі, збирав місцеві легенди, молився у Миколаївській церкві. Саме тут Гоголь вирішив писати про усіляку чортівню та нечисть, але про Диканьку писали і до Гоголя, і не хто небудь писав, а сам Пушкін: Цветет в Диканьке ряд дубов, друзьями насажденных… Хоча Пушкін у Диканці не бував, але про дуби, посаджені Кочубеєм – власником села, і багатьох сіл навколо – він добре знав. Є ці дуби і нині, це головна пам’ятка природи у Диканці. Їх залишилось всього 4, троє поряд, і один трохи далі. Вважається, що їх садив Кочубей із Іскрою – ті самі, що написали листа царю на Мазепу, й були страчені біля села Борщагівка, на Росі.
Миколаївська церква та Тріумфальна арка
Василь Кочубей отримав Диканьку у 1687 році від гетьмана Самойловича. Відтоді це була одна із головних маєтностей роду Кочубеїв. Нащадки безталанного полковника збудували у Диканці великий палац (кінець 18 ст.) і розбили розкішний парк. Цей маєток був відомим на всю імперію, адже сам цар Олександр І гостював тут. На честь такої знаменної події спорудили тріумфальну арку, і це єдина пам’ятка, яка залишилась від маєтку – палац у 1919 році спалили більшовики, а парк на дрова порізали.
Перша згадка про Диканьку датується 1658 роком – тоді під селом зійшлися війська проросійського полтавського полковника Мартина Пушкаря, та гетьмана Івана Виговського. Але, напевне, село існувало й раніше. Припускають, що його заснував якийсь козак на прізвище Дикань – звідти і назва, хоча є й інші версії.
Біля Диканьки у лісі до 1602 року існував печерний скит – його залишки ніби збереглися.
За Василя Кочубея в Диканці жив відомий козацький літописець Самійло Величко
Нинішньою головною пам’яткою архітектури у Диканці є Миколаївська церква – ротондоподібний (привіт масонам) храм, зведений Кочубеями у 1790-ті роки як родова усипальниця. Архітектором храму був Микола Львов – зодчий, якого називають головним архітектором у масонській ложі – він дійсно звів немало храмів-ротонд, зокрема у Яготині, на замовлення масона Розумовського.
У Миколаївській церкві подвійний купол. Її фасад прикрашений колонами, а над дверима трикутний портик. Навпроти входу стоїть дзвіниця.
У Диканці є ще й краєзнавчий музей. Нині це вже не село, а селище, центр адміністративного району.
Текст та фото Романа Маленкова.
