Селище Голоби лежить на автодорозі Луцьк – Ковель, від Луцька за 46 кілометрів, а від Ковеля – за 28. Я небагато знав про це селище, тому їхав виключно заради католицьких скульптур на колишній Ринковій площі – їх я бачив на фото. Виїжджаючи із Луцька переглянув перелік пам’яток – о, то в Голобах повно цікавого. Точно треба їхати.
Є декілька версій появи назви Голоби. Найцікавішою мені видається розповідь про пана, який заставляв своїх селян голити лоби – голі лоби – голоби. Цікаво, жінок теж заставляв, чи лише чоловіків.
Церква Георгія Змієборця
Фігури святих на колишній Ринковій площі
Брама садиби Вільгів перероблена у церкву.
Костьол святого Михайла.
Нині у Голобах мешкає близько 4 тисяч осіб. Перша згадка про поселення датується 1434 роком – тоді воно було підпорядковане Луцькому замку – поселенці мали возити у замок ліс та дрова. Старі Голоби стояли на іншому місці – не там де сучасні. Село перенесли у 1708 році, після того як шведи його повністю спалили. Нове село поставили на жвавому торговому шляху, тому воно почало розвиватись. Тоді ж село купив Юзеф Ярузельський, який у 1711–1728 рр. збудував бароковий костьол святого Михайла. Дочка Юзефа, Теофілія, вийшла заміж за генерал-майора Франциска Фабіана Вільгу, який потім і став власником Голобів. Їх син Людвік був чернігівським воєводою. Він у 1793 році відбудував костьол, після удару блискавки, і він же розбудував маєток у Голобах. Щоб закінчити про костьол, треба сказати, що у 1945 році совєти зруйнували дзвіницю, а сам храм перетворили на склад мінеральних добрив. Повернули римо-католикам костьол у 1997 році. З того часу вони ще не закінчили реставрацію будівлі, хоча дзвіницю відбудували.
На гугл-картах стоїть позначка – садиба Вільгів. За тією позначкою туристи потрапляють на великий двоповерховий будинок із колонами, який стоїть напівзруйнованим без вікон і дверей. І всі думають, що то колишній палац Вільгів. Але це не так – то руїни радянської споруди, зведеної на фундаментах концертного залу Вільгів. А от палац, зведений ще у 18 столітті, був зруйнований пожежею в середині 19 століття, й після того часу більше не відбудовувався. Напевне Вільги тоді тут не мешкали. Загалом від садиби Вільгів залишилась лише брама, але вона така велика, що в ній змогли облаштувати церкву. Ми зразу взагалі не зрозуміли, що то за будівля. Вичитали. Нівроку так брама. Напевне і садиба була не маленькою.
Будівля, яку часто сприймають за руїни палацу Вільгів.
Старовинна адміністративна будівля.
Скульптури святих на високих постаментах ми, звичайно, знайшли. Їх напевне звели ще Ярузельські на Ринковій площі містечка. Зараз скульптури у приватному секторі, поряд із дворами.
Пізньобарокову греко-католицьку церкву Георгія Змієборця збудував Людвік Вільга у 1783 році. На відміну від костьолу, церква збереглася дуже добре, але мені більше за церкву сподобалася дерев’яна дзвіниця, збудована у народному стилі у той же період.
Напевне раніше навколо були великі ліси, тому дерево було одним із головних будівельних матеріалів. Про це свідчить ще одна цікава пам’ятка селища – колишній будинок управи – двоповерховий, з колонами. Красота. Зараз там справжній торговий центр, з крамницями, квітковим салоном і перукарнею.
Наприкінці 19 століття через Голоби пройшла Ковельська залізниця. Пам’яткою того періоду став залізничний вокзал.
У Голобах багато пам’яток, але, як найчастіше буває у містечках, розвиток яких припав на період перебування у складі російської імперії та срср, цілісного архітектурного ансамблю тут немає.
Текст та фото Романа Маленкова.
Фігури святих
Церква Георгія Змієборця
Костьол святого Михайла.
Залізнична станція. Фото Viacheslav Galievskyi
