В Спарту потрапили пізно уночі. Будиночок, який ми орендували через букінг, стояв у густому, і, мабуть, мальовничому мандариновому садочку – вночі ми цього не розгдеділи. Господар написав – рвіть мандарин скільки хочете. Нарвали. Солодючі, смачні, у нас таких не купиш. Але будинок виявився холодним, і непридатним для ночівлі. Надворі +11, і в будинку так само. Два маленьких обігрівачі ніяк не нагріли б дві кімнати до сну. Тому ми зв’язалися із букінгом, залишили скаргу, і оперативно орендували собі інший будинок – прекрасний, із каміном, двома великими кімнатами, вітальнею і гарною терасою. У центрі Спарти.
Спарта – навряд чи у світі багато людей, які не знають цієї назви. Голівуд постарався, щоб її знали всі. Без Голівуду теж знали б, адже в будь якій школі світу вчитель історії розказує про це легендарне місто. Тут творилася історія, тут жінки існували лише для продовження роду, а слабких хлопчиків кидали із скелі. Тут гартувалися найсильніші воїни світу, і тут майже нічого не залишилося крім красивих легенд. Дуже слабкі археологічні релікти, пам’ятник Леонідасу, кілька будівель початку минулого століття… Все так, як писав путівник. Сучасне місто, новенька і комфортна забудова, ряди декоративних кисло-гірких апельсинів (чи шо воно таке – якісь цитрини). Ніби й все. Але ні. На околиці Спарти є тисячолітній оливковий сад, а ще є напівзруйноване місто-привидМістра – столиця Ахейського князівства, збудована французьким хрестоносцем Гільомом Віллардуеном.
Містра – об’єкт Всесвітньої спадщини Юнеско, напевно наймасштабніша руїна, з усіх бачених мною. Її звели із каміння античної Спарти для захисту Спартанської рівнини. Будував її Віллардуен – французький герцог, а по нашому – князь, який отримав владу і шматок території, після захоплення хрестоносцями Константинополя. Християни, захопили і добряче поруйнували велике християнське місто, на той час найвеличніше і найбагатше, і почали ділити підлеглі йому території. Віллардуен відхопив і собі частину, яку назвав Ахейським герцогством, чи то князівством, і збудував розкішну столицю – Містру. Гігантська територія була обнесена кількома рядами мурів, в межах яких князь почав будувати житлові будівлі та храми. Але князю не сиділося на місці, він хотів більшого, тому пішов війною на візантійську Нікею, програв битву і потрапив у полон. Містра стала візантійською – її зробили столицею деспотії Морея, збудували палац деспота, який зберігся до наших днів, і набудували цілу купу православних храмів та монастирів. Нині, деякі монастирі повністю відновили, інші будівлі в процесі реставрації, а напівзруйновані мури чекатимуть свого часу.
Містра будувалася швидко, на відміну від більшості міст Візантії, її вулиці зводилися вузькими і хаотичними. З появою у місті візантійського керівництва були розширені і розбудовані оборонні мури, а навколишнє населення масово почало селитися під захист нової потужної фортеці. Місто розділилося на дві частини – багату і бідну. У 1316 році деспотом Мореї призначили болгарина Андроніка Асеня, який повністю витіснив із Мореї-Пелопоннеса рицарів-франків.
Містра була важливим адміністративним і політичним центром Візантії. Тут сиділи спадкоємці імператора, і тут їх коронували на керівництво імперією, зокрема останнього монарха Візантії Костянтина ХІ. В османські часи Містра почала занепадати, хоча у 1687 році, після захоплення османами, її ще визнавали регіональним центром, де сидів намісник султана. В Містрі тоді було 40 тисяч населення – це було дуже велике місто.
У 1834 році король Греції Отто видав указ, згідно із яким відновлювалося місто Спарта. Більшість населення Містри перейшла у новий поліс, і потужна фортеця перетворилася у дрібне село. Почався тотальний занепад, адже із часом усе населення покинуло Містру…
Відразу скажу – підніматися до верхнього рівня фортеці ви можете годину. Але підніматись треба, адже із верхніх укріплень Містри відкривається казковий краєвид. До одного із верхніх рівнів можна дістатися на авто – звідти до цитаделі теж доведеться підніматися Містра – одна із найцікавіших атракцій Греції і потужний туристичний центр. Не пропустіть це легендарне місто.
В Спарту потрапили пізно уночі. Будиночок, який ми орендували через букінг, стояв у густому, і, мабуть, мальовничому мандариновому садочку – вночі ми цього не розгдеділи. Господар написав – рвіть мандарин скільки хочете. Нарвали. Солодючі, смачні, у нас таких не купиш. Але будинок виявився холодним, і непридатним для ночівлі. Надворі +11, і в будинку так само. Два маленьких обігрівачі ніяк не нагріли б дві кімнати до сну. Тому ми зв’язалися із букінгом, залишили скаргу, і оперативно орендували собі інший будинок – прекрасний, із каміном, двома великими кімнатами, вітальнею і гарною терасою. У центрі Спарти.
Спарта – навряд чи у світі багато людей, які не знають цієї назви. Голівуд постарався, щоб її знали всі. Без Голівуду теж знали б, адже в будь якій школі світу вчитель історії розказує про це легендарне місто. Тут творилася історія, тут жінки існували лише для продовження роду, а слабких хлопчиків кидали із скелі. Тут гартувалися найсильніші воїни світу, і тут майже нічого не залишилося крім красивих легенд. Дуже слабкі археологічні релікти, пам’ятник Леонідасу, кілька будівель початку минулого століття… Все так, як писав путівник. Сучасне місто, новенька і комфортна забудова, ряди декоративних кисло-гірких апельсинів (чи шо воно таке – якісь цитрини). Ніби й все. Але ні. На околиці Спарти є тисячолітній оливковий сад, а ще є напівзруйноване місто-привидМістра – столиця Ахейського князівства, збудована французьким хрестоносцем Гільомом Віллардуеном.
Містра – об’єкт Всесвітньої спадщини Юнеско, напевно наймасштабніша руїна, з усіх бачених мною. Її звели із каміння античної Спарти для захисту Спартанської рівнини. Будував її Віллардуен – французький герцог, а по нашому – князь, який отримав владу і шматок території, після захоплення хрестоносцями Константинополя. Християни, захопили і добряче поруйнували велике християнське місто, на той час найвеличніше і найбагатше, і почали ділити підлеглі йому території. Віллардуен відхопив і собі частину, яку назвав Ахейським герцогством, чи то князівством, і збудував розкішну столицю – Містру. Гігантська територія була обнесена кількома рядами мурів, в межах яких князь почав будувати житлові будівлі та храми. Але князю не сиділося на місці, він хотів більшого, тому пішов війною на візантійську Нікею, програв битву і потрапив у полон. Містра стала візантійською – її зробили столицею деспотії Морея, збудували палац деспота, який зберігся до наших днів, і набудували цілу купу православних храмів та монастирів. Нині, деякі монастирі повністю відновили, інші будівлі в процесі реставрації, а напівзруйновані мури чекатимуть свого часу.
Містра будувалася швидко, на відміну від більшості міст Візантії, її вулиці зводилися вузькими і хаотичними. З появою у місті візантійського керівництва були розширені і розбудовані оборонні мури, а навколишнє населення масово почало селитися під захист нової потужної фортеці. Місто розділилося на дві частини – багату і бідну. У 1316 році деспотом Мореї призначили болгарина Андроніка Асеня, який повністю витіснив із Мореї-Пелопоннеса рицарів-франків.
Містра була важливим адміністративним і політичним центром Візантії. Тут сиділи спадкоємці імператора, і тут їх коронували на керівництво імперією, зокрема останнього монарха Візантії Костянтина ХІ. В османські часи Містра почала занепадати, хоча у 1687 році, після захоплення османами, її ще визнавали регіональним центром, де сидів намісник султана. В Містрі тоді було 40 тисяч населення – це було дуже велике місто.
У 1834 році король Греції Отто видав указ, згідно із яким відновлювалося місто Спарта. Більшість населення Містри перейшла у новий поліс, і потужна фортеця перетворилася у дрібне село. Почався тотальний занепад, адже із часом усе населення покинуло Містру…
Відразу скажу – підніматися до верхнього рівня фортеці ви можете годину. Але підніматись треба, адже із верхніх укріплень Містри відкривається казковий краєвид. До одного із верхніх рівнів можна дістатися на авто – звідти до цитаделі теж доведеться підніматися Містра – одна із найцікавіших атракцій Греції і потужний туристичний центр. Не пропустіть це легендарне місто.
Текст та фото Романа Маленкова. Із книги “10 країн після карантину”.
