Село Хорошки (наголос на останній склад) достатньо велике. Нині тут мешкає близько восьми сотень осіб. Відоме село тим, що в ньому знімали радянський фільм-блокбастер «Весілля у Малинівці». Головним декором послужив маєток князя Щербатова, який нині – цілковита руїна. А який же ж прекрасний він був, з левами, з колонами. Важко зрозуміти, як палац дійшов до такого стану. Місцеві мешканці розповідати не хочуть, але є підозра, що не без їх участі.
В радянські часи у палаці містилася школа, але коли відкрили нову школу – палац покинули.
Нині маєток із руїною палацу у приватній власності. Написано, що охороняють собаки. Усе це називається «Долина Рамайдан» – центр зеленого туризму. Власники напевне не мають коштів на відбудову палацу – я навіть не чув, щоб про нього йшла мова. Проект називається «Турбоулей» – російськомовні назви в українському селі завжди насторожують. Яка подальша доля палацу Щербатових – ніхто уявлення не має.
Текст та фото Романа Маленкова.
У Вікіпедії досить цікаво написали про зйомки фільму «Весілля у Малинівці»:
Із травня по жовтень 1966 року невелике село в Полтавській області перетворилося із Хорошків на Малинівку. Діти тікали з уроків і брали участь у масовках, дорослі ледве не зірвали збір урожаю в колгоспі, днюючи й ночуючи на знімальному майданчику. А деякі жителі села навіть знайшли свою другу половинку серед кіношників.
Неблагополучна садиба стала місцем весілля Гриціана Тавричеського. Старожили села Хорошки Лубенського району дотепер не можуть точно сказати, чому знімальна група «Ленфільму» вирішила саме в них знімати стрічку «Весілля в Малинівці». Але чітко пам’ятають, як фотограф кіностудії в травні приїхав із секретарем райкому партії на оглядини, зробив кілька знімків пейзажів і стародавньої садиби поміщика Щербатова. І вже через пару тижнів населення Хорошків збільшилося в кілька разів: приїхала знімальна група.
Жителів села знімали тільки в масовці: діти із прутиками на задньому плані бігали, дорослі із граблями ходили. За знімальний день платили три рублі. Але з майданчика селян прогнати було важко: як тільки вони чули голоси улюблених акторів, кидали роботу в колгоспі та бігли до школи.
Жителі Хорошків забезпечували акторів продуктами: одна жінка для кадру хліб спекла, інша — кілька літрів молока дала. Бували випадки, коли люди настільки вникали в знімальний процес, що навіть давали поради режисерові. Наприклад, у кадрі, де Попандопало п’є із глечика молоко, пішов надій не з однієї корови. Як тільки актор перекидав глечик, усе молоко виливалося на нього. І тоді хтось із селян порадив прив’язати до горлечка глечика мотузку, й одразу молоко побігло тоненькою цівкою, як треба, — розповідають працівники школи.
З багатьма акторами селяни здружилися, разом коротали вечори, а танцювальний колектив «Жок» вечорами вчив місцеву молодь «запалювати» на дискотеках.
– Приходжу додому, а в нас гості — актор Пуговкін зі своєю дружиною Олександрою. Чоловік мене кличе й виправдовується, мовляв, не міг відмовити таким людям. Михайло був великим жартівником: коли побачив наш сад, ліг під парканом, і сказав, що з місця не зрушить, доки його не пустять у двір, — розповідає пенсіонерка.
Багато акторів приїжджали на зйомки фільму зі своїми половинками. І селяни здогадувалися чому. Одного разу видний циган Микола Сліченко так розгулявся, що довелося його дружині їхати зі столиці в Хорошки рятувати родину.
– Але були й романтичні історії. Місцевий хлопець — Володя Шевченко — після закінчення школи ніяк не міг влаштуватися у житті та знайти роботу. Не дивно, що від нудьги щодня приходив спостерігати за акторами. Там його й запримітила дівчина-водій головного режисера. Володимир закохався по вуха, а після зйомок поїхав за коханою до Ленінграда. Влаштувався на «Ленфільм» працювати й одружився. Із дружиною виховали двох діток, — розповідає бібліотекар школи Галина Олексіївна.
Дуже багато чого змінилося в селі Хорошки за 45 років. Пейзажі вже не ті. А садиба Щербатова стоїть напівзруйнована. Як тільки учнів переселили в нову школу, селяни почали розбирати знаменитий будинок. Але це їм не вдалося, стіни виявилися такими міцними, що навіть молотом цеглу вибити було дуже важко.
