Коломак отримав назву від річки Коломак, на березі якої зупинилися перші поселенці. Імовірно, назву річці дали половці, які селилися у цих містах ще у ІХ-ХІІ століттях. Тюркською «коло мак» — розгалужена, заболочена річка, тому це цілком ймовірно.
Вперше Коломак згадується у записах за 1571 рік як городище Коломак. На початку другої половини XVII століття переселенці з Правобережної України заснували тут острог та несли сторожову службу на оборонній лінії по річках Сіверському Дінцю і Коломаку.
1675-1676 рр – Коломак вже є укріпленим містом на межі Московської та Гетьманської держав.
Місто мало чотири вежі.
У 1680 році Коломак — сотенне містечко Охтирського полку, у складі якого перебував до 1765 року. Оскільки на Коломак неодноразово здійснювались татарські напади, в 1680 році коломацький сотник І. Михайлов звернувся до царського намісника боярина Петра Шереметьєва з проханням дозволити прийняти з-за Дніпра нових жителів, надавши їм пільги, що й було зроблено. Наприкінці XVII століття Коломак був укріплений фортечним валом і бастіонами.
У 1679-1731 місто було частиною Ізюмської оборонної лінії з якого вона власне й починалася.
В селищі Коломак, після переходу гетьманської влади від Самойловича до Мазепи, 1687 року відбулась подія, яка деяким чином визначила подальшу долю гетьманської держави.
Козацька рада прийняла «Коломацькі статті» — договірні умови між козацькою старшиною і царським урядом.
І хоча в їх основі лежали попередні українсько-московські договори, затверджені козацькими радами при Дем’яні Многогрішному та Іванові Самойловичу, що підтверджували козацькі права і привілеї та зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо, проте зміни до них значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Так, гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана, обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями, гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами, гетьман зобов’язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною, а у гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців. В угоді окремою статтею наголошувалось на необхідності тісного державного об’єднання України з Московською державою. Власне, Коломацькі статті стали черговим кроком на шляху подальшого обмеження державних прав України.
Під час Північної війни, після поразки під Городним, в лютому 1709 року розлючені війска Карла ХІІ пограбували та спалили Коломак. Пройшло лише два роки, як слободу, що відбудовувалась, знову зруйнували, цього разу татари.
1723 на черговій козацькій раді тут з ініціативи наказного гетьмана П.Полуботка та миргородського полковеика Д.Апостола розглядалися Гадяцькі пакти та були ухвалені петиції до Петра І на захист козацьких прав і вольностей.
Станом на 1729 рік Коломацька фортеця являла собою оточену ставами, валами та ровами фортифікацію на півострові. Всередині фортеці розташовувалися невеликий замок з церквою, адміністативні будинки, міська церква, ринок, а також козацькі та міщанські квартали.
Станом на 1779 рік Коломак — військова слобода Валківського повіту Харківського намісництва, що мала на той час 1782 мешканців, 95 % яких були «військовими обивателями”.
Після ліквідації слобідських козацьких полків Коломак входив до складу Слобідсько-Української губернії (1765-1780 рр), в Харківське намісництво (1780-1796 рр), з 1797 – знову в Слобідсько – Українську, а з 1835 – в Харківську губернію; у 2-й половині 19 ст. було волосним центром.
Пам’яток в Котомаку не залишилось, хіба що можна та необхідно згадати Котомакське городище на околиці селища, пам’ятку археологіі національного значення. Городище з’явилося наприкінці VI – на початку V ст. до н.е. на правому березі р. Коломак, перші дослідження археологи тут провели в 1924 році.
Дослідження вчених показали два випадки розгрому городища, які супроводжувалися пожежами, руйнуваннями та загибеллю мешканців. Перший напад відноситься до межі VI–V ст. до н.е., коли городище постраждало від набігів скіфів-степовиків, і другий – на межі VI–III ст. до н.е. – від нападу сарматів, що поклало кінець його існуванню. На поверхні городища знайдено залишки 205 будівельних комплексів різного призначення, а найбільш цікавим є наявність на території колодязів. Окрім того знайдені залізні знаряддя праці та вироби з різноманітних матеріалів. Під час розкопок археологи виявили масове поховання не менше ніж 60 мешканців. В кістках частини з них – бронзові і залізні наконечники стріл.
Церква у селищі нова. По благословінню Харківського та Богодухівського митрополита Никодима, в 1995 году ієрей Філозоф Микола Андрійович розпочав будівництво нового Свято-Воскресенського храму на місці зруйнованого в 1952 році (на його місці звели клуб).
Той перший храм збудували ще 1779 року. 2004 року храм освятили.
А в 19 ст. в Коломаку було три церкви.
Окрім згаданої ще Миколаївська та Успенська церкви.
Перший Миколаївській храм був збудований ще аж 1680 року переселенцями з-за Дніпра, але до 1774 він вже згадувався як вітхий. Його намагались ремонтувати, але він згорів. Тому коштами прихожан у 1824 році був збудований новий, кам’яний, з місцевої цегли із цегельні Мизайла Шаповала. Багато уваги приділяв будівництву цього храму і волосний голова Петро Гороховатський.
Про Успенську церкву відомо, що перша була зведена ще одночасно з будівництвом фортеці. 1771 року за участі прихожан збудували нову дерев’яну, яку 1823 року поставили на кам’яний фундамент та покрили залізом.
Всі три старі церкви не дійшли до нашого часу.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Максима Назаренка та Олега Години.
