На відміну від більшості лаврських храмів Воскресенська церква розташована ззовні стін обителі, прямо при вулиці Лаврській, і до неї можна зайти без відвідування монастиря. Від Лаврської на церковне подвір’я веде цегляна брама, яку звели на початку ХХ століття, і цим зіпсували гармонійність храму, адже за брамою видно дзвіницю, а самої церкви і не видно. Щоб зрозуміти, що Воскресенська церква чудовий представник українського бароко – її потрібно обійти.
Воскресенську церкву збудував Київський козацький полковник, родич гетьмана Івана Мазепи по матері, Костянтин Мокієвський, у 1696-1698 роках. Варто згадати, що Мокієвський належав до козацької старшини, яка прагнула самостійності України і підтримував курс Мазепи. Він був надзвичайним полководцем і хоробрим бійцем. Пилип Орлик назвав його “руський Гектор”.
Первісно храм був трьохабсидним із однією банею. Мав два престоли: Воскресіння та Петра і Павла. У 1860–1863 роках до західного фасаду церкви було прибудовано муровану дзвіницю з високою банею. Автором проекту був військовий інженер Микола Духонін, керував будівництвом архітектор П. Спарро. Дяка архітекторам, що не начепили на неї московський шатровий верх, але загалом дзвіниця спотворила загальний вигляд церкви. Було вирішено виправити акцент на дзвіницю, для цього у 1867 році почали реконструкцію церкви. Її надбудували і зробили п’ятибанною.
У 1884 році у Воскресенській церкві сталася велика пожежа і верхи згоріли. Архітектор Володимир Ніколаєв, під час відновлення храму, повернув йому первісний вигляд із однією банею.
Після радянського занепаду у 1991 році Воскресенська церква відновила свою діяльність. Дуже посприяли цьому матері військових, які загинули у Афганістані. Саме матері збирали кошти на відновлення храму, тому церкву почали називати Афганською. На жаль, вона ще й нині підпорядковується православній церкві московського патріархату (станом на кінець 2024 року).
PS. Зайшов у єдину (осінь 2024 року), відкриту для відвідувачів, лаврську церкву упц мп – чудовий бароковий храм, зведений полковником Костянтином Мокієвським у 1696-1698 рр. – Воскресенську церкву, яку нарід називає Афганською.
Жінка, що продає свічки, зробила зауваження щодо фотографування, мовляв у такий час не можна фоткати, бо війна (типу колись в упц мп благословлялось фото). Ми почали спокійну розмову (посвідчення помічника НДУ відразу заспокоїло жінку) і я майже довів, що в церкві є ієрархія, і що зверху цієї ієрархії – патріарх, а він у них кіріл. Жінка, яка стояла поруч, із хлопцем років вісімнадцяти, запитала:
– Так я нє поняла, маладой чєлавєк, ви за кіріла ілі нєт? Патаму шта ми за кіріла.
– За вбивцю, який благословляє вбивць?
– Так ви нє за кіріла. Я поняла. У вас штота с галавой, я нє говоріла, што я за убійцу. Я за святова, ставлєніка бога на зємлє. Пашлі сергєй (імені я не розчув).
Навіть жінка, яка продавала свічки, схопилася із свого місця.
– Ах ти ж така-сяка… він нас ракетами, а вона за кіріла. Ми його вже давно в молитвах не поминаємо.
Сектантка, яка за кіріла, швидко втікала, тягнучи за собою здорового лобуряку, який ішов мовчки. Я наздогнав жінку (то був просто рефлекс) і спробував завести розмову.
– Што ви ка мнє прісталі. Атцепітєсь, – заволала вона.
Я атцепілся. Так стало гидко, ніби здорову жирну муху ковтнув, чи шмат лайна. І отаких же повно. Варто лише деньок покараулити біля лаври – відразу кілька сот можна згребти.
Воскресенська церква не винна, будуючи її Київський полковник, кузен Мазепи і його побратим, не уявляв, що вона колись буде в руках у ворогів.
Текст та фото Романа Маленкова.
