Село Малижине розташоване в Золочівському районі Харківської області. Через село протікає річка Мерла. В межах села річку перегородили греблею в результаті утворився ставок. Рельєф місцевості дуже “порізаний” балками. В такому чудовому місці розташовується маєток Павлових.
Павлови купили на початку 19 століття село Малижине у дворян Лесницьких. В 1820-ті роки побудували дерев’яний одноповерховий будинок з шестиколонним портиком з заднього фасаду. Будівлю прикрашали тонкими дерев’яними колонами, розташованими з боків. У 1880-і роки будинок перейшов у спадок до Ольги Володимирівни Засядько, яка проживала в ньому до 1917 року . Композиційно планувальне рішення садиби вільне. В’їзна алея з воротами витягнута з півдня на північ. На схід від неї розташований головний садибний будинок, на захід – флігель, на північ – комора і господарські будівлі, на південь – церква. Всі споруди взаємопов’язані між собою.
Пам’ятник є прикладом невеликого садибного ансамблю періоду розвитку архітектури класицизму на Україні. Садибний будинок побудований в 1823 р з використанням типового проекту житлового міського будинку з серії, затвердженої в 1809 році. Палац цегляний, оштукатурений, прямокутний в плані, двоповерховий, з підвалом, перехідним через підвищення рельєфу з боку заднього фасаду в цокольний поверх. Перекриття плоскі, підвалу – склепінні, планування коридорна з двостороннім розміщенням приміщень. До північного торцевого фасаду примикає прибудова XIX в. з тамбуром. На Захід від палацу розташовується комора. Вона побудована у 1823 році з цегли, оштукатурена, прямокутна в плані, двоповерхова з підвалом. Комора розділена на три секції, з окремими входами. У підвал вхід через тамбур біля східного торця комори. Декор фасадів дуже простий. Гладкі стіни оживляє лише поясок, протягнутий по периметру, невеликого виносу карниз завершує стіни і неглибокі прямокутні ніші в простінках вікон і дверей на головному фасаді.
Комора побудована єдиному стилі з палацом. Пам’ятник є прикладом господарської будівлі.
Флігель побудований на початку 19 століття. На відміну від всіх інших будівель садиби – дерев’яний, оштукатурений, на цегляному підмурку. У плані прямокутний, з ризалітами, фланкуючими головний фасад з чотириколонними портиками, одноповерховий, перекриття плоскі. Планування коридорна з двостороннім розміщенням приміщень, східного крила – анфіладне. Тильний фасад прикрашений шестиколонним портиком. Стіни розчленовані лопатками, карниз стін і портиків великого виносу.
Пам’ятник – рідкісний приклад невеликого дерев’яного житлового будинку періоду архітектури класицизму, яких в архітектурній спадщині України майже не збереглося.
На територіЇ садиби був парк. На данний момент залишилися великі дуби
Біля садиби в той же період була побудована Успенська церква. Цегляна оштукатурена, одноверха. Екстер’єр пам’ятника нагадує невеликі московські храми XVIII ст. У декорі є елементи архітектури стилю класицизму: двоколонні портики з колонками тосканського ордера, карниз із зубцями, прямокутні ніші над віконними прорізами, шпиль дзвіниці. Збереглися тільки стіни. Над притвором – одноярусна, квадратна в плані дзвіниця з високим шпилем. Перекриття плоскі. На даний час церква стоїть в руїнах.
За радянських часів в садибному будинку розташовувався будинок престарілих. Зараз маєток віддано Малижинському психоневрологічному інтернату, в зв’язку з чим, відвідування садиби стало досить важким завданням.
Все що мені довелось побачити – це огляд через паркан. По території садиби ходять психічно хворі. Можливо в майбутньому цей заклад перестане існувати і перед нами постане садиба епохи класицизму.
Текст та фото Максима Назаренка.
