В новітній історії України, першою в нескінченній низці могил, українських вояків, які полягли від рук росіян стала могила козаків-богданівців, яка з’явилася у 1917 році.
—
Лютнева революція у росії, у 1917 році, призвела до сплеску національного відродження в Україні. В тому числі і у військовому середовищі. Нагадаємо, що тоді ще тривала Перша світова війна і саме військове середовище було найбільш впливовим.
У березні військове віче ухвалило організувати перший Український охочекомонний (добровільний) полк. Незабаром на розподільному пункті в Києві зібралося близько трьох тисяч солдатів та офіцерів, які заявили командуванню Київського військового округу, про своє бажання утворити перший піший полк імені гетьмана Богдана Хмельницького.
—
4 травня, після зустрічі з представниками українців, командувач (російського) Південно-Західного фронту генерал Олексій Брусилов, офіційно дозволив формування полку, але з застереженням, що в київському гарнізоні мали залишитися тільки п’ятсот осіб, – росіяни боялися «мазепинства», а велика кількість українських вояків у Києві їх лякала. Командиром полку призначили підполковника Юрія Капкана. Пізніше почали з’являтися й інші українізовані полки. Зважаючи, на фронтову ситуацію, російське командування дозволяло – аби за росію воювали, яка різниця з якою назвою вони на нуль підуть.
—
На початку серпня російське командування, від гріха подалі, спровадило на фронт майже усі українізовані підрозділи Києва. Натомість у Київ пригнали полк російських кірасирів та полк донських козаків.
8 серпня дійшла черга і до богданівців – їх відправляли двома ешелонами, майже не давши набоїв. Перший ешелон виїхав із Києва, а от другому це зробити не дали. Російські кірасири та донські казаки розстріляли ешелон із кулеметів, попередньо встановлених на підвищеннях над залізницею. Дерев’яні вагони не могли захистити українців – було вбито 18 богданівців. Пізніше, на станції Пост-Волинський кірасири і донські казаки оточили обстріляний ешелон.
—
Після роззброєння росіяни били українців прикладами, а деяких рубали шаблями. По тому близько трьохсот богданівців, арештували і далі продовжували знущатися над ними, вигукуючи при цьому “Мы вам покажем автономию, хахлацкие морды”. Скільки тоді росіяни вбили українців – достеменно не відомо, адже вони майже відразу почали замітати сліди злочину, закопуючи тіла вбитих на людських городах.
—
Українці назвали ту різанину Варфоломієвською ніччю. Обурення було величезним. Кровію своєю не поступимо чужинцям господарювати в Києві і точити кров України. Так тоді писали газети.
Вбивство богданівців так збурило українців, що вперше після кількасотлітньої окупації та колонізації, в Києві, сотні тисяч людей, назвали росіян чужинцям.
—
Організацією похорону займався член Центральної Ради, отаман Іван Горемика-Крупчинський. Він ретельно продумав усю церемонію. Це саме його ідеєю було перевезення гробів із богданівцями, волами, згадуючи давню козацьку традицію.
—
У Києві не було де взяти волів, тому Горемика-Крупчинський винайняв волів із фірами та підводами у навколишніх селах. Процесія почалася на Печерську і повільно тяглася через весь центр міста. Тисячі і тисячі мешканців і гостей Києва бачили результати злочину «братчиків» росіян проти українців. Хочемо нагадати, що: на час подій богданівці та російські частини належали до однієї армії Російської республіки. Але ненависть росіян до українців була такою лютою, що ця обставина ролі не грала – навіть досить «кастрована» автономія, яку тоді просували українські діячі викликала жорстке неприйняття у московитів.
—
Богданівський полк був першим справжнім українським військовим формуванням після знищення Запорізької Січі. Він не зник, після розстрілу ешелона, і пізніше успішно та героїчно воював проти російських загарбників.
Текст Романа Маленкова, консультант Ярослав Тинченко
