Незліченну кількість раз проїжджаючи через Монастириська, завжди звертав увагу на костьол, у центрі цього містечка. Але вирішив оглянути лише коли почув, що в храмі вівтар роботи Пінзеля. Потрапити всередину вдалося тільки коли костьол став церквою – до того він постійно стояв зачинений.
Про Монастириська написано в мережі немало – і у Вікіпедії, і на сайті Монастириської громади – там детально розібрано історію містечка.
Хочу наголосити, що назва Монастириська – це польський винахід, адже саме вони переробили руське Монастирище у Monasterzyska. Назва завжди використовується як чоловічий рід в множині, бо інколи можна почути, що Монастириська – це вона. Ні – це вони.
Було і стало.
Перший костьол у Монастириськах був дерев’яний, зведений коштом Терези – вдови Олександра Потоцького, у 1719 році. У 1727 році Йосиф Потоцьки збільшив фінансування парафії Успіння Пресвятої Діви Марії, а пізніше його коштом було споруджено та оснащено новий мурований храм, який освятили 1751 року.
У 1907 році храм було реставровано, а ще один ремонт провели у міжвоєнний період. Після Другої світової війни останній настоятель костьолу отець Антоній Йонець покинув Монастириська, забравши із собою до Польщі частину храмового майна, у тому числі і чудотворний образ Матері Божої Скорботної, який зберігався тут. Храм закрили 30 листопада 1945 року, перетворили його на склад. У 1991 році костел віддали Українській Автокефальній Православній Церкві. (використано матеріали сайту Костели і каплиці України)
Нині храм належить Православній Церкві України. Відремонтований, класний, але мучить питання – ну навіщо оті золоті цибульки на дзвіницях, якіх не було в проекті. Ну хіба ж можна так?
А Пінзеля у храмі немає, є лише табличка на честь Міцкевича.
Текст та фото Романа Маленкова.
Так було раніше.
А так зараз.
