Про Івана Герасимовича Харитоненка багато писати не буду. Ця особистість, разом з сином Павлом Івановичем, займає почесне місце поряд з Симиренками/Яхненками та Терещенками, відома всім (сподіваюсь), а хто не знає, може прочитати про нього в мережі. Інформації більш, ніж достатньо. Лише окреслю в кілька рядків, щоб зв’язати Івана Герасимовича та Павла Івановича з Мурафою Краснокутського району.
Виходець із простих селян, проте, завдяки надзвчайному хисту підприємця, один з найуспішніших, як кажуть зараз, бізнесменів кінця 19 ст., цукровий магнат, власник торгового дому “Харитоненко і син”, яка мала 279 контор від Харкова до Владивостока, з оборотом 20 млн.руб., ініціатор створення цукрового синдикату, в який ввійшло 203 заводи (93% в імперії), він й сам збудував біля 30 підприємств, левова частка з яких – цукрові заводи.
Мав 11 маєтків та економій в трьох губерніях, володів, за різними даними, від 40 до 100 тис.десятин землі. Напевно, досить, вже й це вражає.
Іван Герасимович був також великим меценатом та благадійником, будував лікарні, притулки, освітні заклади, гуртожитки, церкви. Таким же був і Павло Іванович Харитоненко.
Звичайно, що й при власних цукрових заводах теж будувались лікарні, школи. З таким підходом, звісно, й робітники працювали краще. Серед цих, збудованих при заводах лікарень, були справжні шедеври. Безумовно, одним з них є лікарня для робітників Володимирської економії в Мурафі, вірніше, розташована вона поруч, в Лісовому, яке, хоч і має статус селища, але проживає там аж 0 (!) мешканців. Збудована Павлом Івановичем лікарня 1892 року, але й до цих пір вражає своєю вишуканістю. А вона ж ще й дерев’яна, на Харківщині небагато таких зразків дерев’яної архітектури 19 ст. Всередині також збереглись старовинні двері та сходи на другий поверх. В радянські часи тут був дитячий туберкульозний санаторій. А зараз повне запустіння. Будівлю хтось орендує, але абсолютно про неї не піклується. Поруч ще кілька допоміжних будівель, теж дерев’яних, і абсолютно шикарна дерев’яна водонапірка.
Однозначно, цю перлину дерев’яної архітектури треба зберегти.
А ще, щоб ви знали, в Мурафі є гідрологічна па’мятка, джерело мінеральної води, яка за своїм складом близька до славнозвісного “Назрану”. Територія поруч охайно впорядкована, та ще й зустрічає всіх симпатичний журавель.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
