Миргород – одне із найвідоміших міст Полтавщини. Не скажеш, що воно велике – нині тут мешкає 38,5 тисяч осіб, але на вулицях, особливо у центрі, досить велелюдно, і припаркуватись ніде – туристів багато, точніше – курортників. Миргород – місто курорт. Тисячі людей оздоровлюються і лікуються його мінеральними водами, у стінах великого об’єднання «Миргородкурорт». Це об’єднання чотирьох курортів – «Березовий гай», «Полтава», «Хорол» та «Мирогород». Є у місті ще окремий курорт, який не входить у об’єднання – «Райдужний». Коротше – Миргород – місто-курорт, і тому воно таке відоме. А ще, воно відоме завдяки Гоголю, який назвав свою збірку Миргород, та і багатьом іншим відомим людям, які писали й розповідали про місто, наприклад трактористці Олесі Кулик, яка втекла на якісь курси у 1930 році, і саме їй у вуста Тичина заклав відому цитату: «Дим-димок од машин, мов дівочі літа… Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та.»
Миргород – місто історичне, і одне із найстаріших на Лівобережжі. Науковці кажуть, що його заснували десь у 12-13 столітті, як сторожевий пункт Русі, хоча точно вони цього не знають. У письмових документах воно вперше зустрічається у другій половині 16 століття, а у 1576 році стає центром полку реєстрових козаків – значним військовим поселенням Лівобережжя. У 1638 році поляки полк ліквідували за участь у повстанні Якова Острянина і Дмитра Гуні, але у 1648 році Богдан Хмельницький полк відновив, і проіснував він до 1782 року, доки не був скасований Катериною ІІ. Миргородський полк був, свого часу, наскільки впливовим, що навіть засновував свої «філіали», наприклад Новомиргородський полк, на Правобережжі. В пам’ять про це нині є місто Новомиргород.
Керамічний технікум, колишня художньо-промислова школа, в якій працювали Опанас Сластіон та Василь Кричевський
У 19 столітті Миргород був повітовим центром Полтавської губернії. Тут мешкало близько десяти тисяч осіб (1865 р.), працювало повітове училище, дві гімназії, 10 олійниць та дві цегельні, відбувалося чотири щорічні ярмарки. Близько тисячі мешканців міста були чумаками.
У 1896 році у Миргороді було засновано художньо промислову школу імені Гоголя. У 1900 році її керівником став видатний українофіл, художник та етнограф, один із авторів українського модерну в архітектурі, Опанас Сластіон. На думку науковців Сластіон був автором ескізів, за якими створювали декоративне оздоблення першої миргородської водолікарні. Це був видатний зразок українського модерну, який втратили вже у часи незалежності – знищили – розібрали, через аварійний стан.
Свого часу водолікарня становила містобудівне ядро Миргорода, навколо якого формувалося місто у 20 столітті. Але із розбудовою курорту і появою нових великих корпусів, значення будівлі водолікарні втрачалося. В радянські часи її взагалі не оцінювали, як пам’ятку архітектури – і така зневага спостерігалася, та і нині спостерігається, по відношенню до всього українського модерну. На мою думку знищення будівлі водолікарні – це акт вандалізму.
Успенський собор
Івано-Богословська церква
Історія Миргородського курорту почалася із елементарного дефіциту питної води у місті, в результаті чого, за ініціативи відомого лікаря, та ще й генерала, за сумісництвом, та дійсного статського радника, Івана Зубковського, почалося буріння артезіанських свердловин. Пробуривши першу свердловину, натрапили на потужне джерело, але воду, як питну, забракували – смердюча і солона. Вирішили засипати, але Зубковський подумав інакше… Спочатку цю воду почали використовувати для лазні, й зрозуміли, що вона цілюща – усякі ревматизми від неї проходили, й Зубковський почав досліджувати цю воду, і виявив, що вона не гірше, від мінеральних вод відомих європейських курортів. Саме Зубковському, який із 1914 року був міським головою Миргорода, потрібно дякувати за появу курорту у цьому місті.
Загалом, Миргород цікавий і доглянутий, хоча тут не так вже й багато збереглося пам’яток архітектури. Офіційно, їх всього п’ять, й усі місцевого значення. Це Успенський собор (1887 р.), Іванівська (Личанська) церква (19 ст.), міська управа (1912 р.), чоловіча гімназія (1910 р.), дворянське зібрання (1900 р.). До пам’яток історії віднесено будівлю керамічного технікуму, де була колишня художньо-промислова школа. Тут викладали видатні українці – Василь Кричевський та Опанас Сластіон. Нині тут Музей кераміки. У Миргороді є й інші старовинні будівлі, наприклад, залізничний вокзал, зведений у 1899 році.
Чоловіча гімназія
Міська управа
Дворянське зібрання
Головний храм Миргороду – Успенський собор – почали будувати у 1880 році, й закінчили у 1887-му. Як на мене – це єпархіально-синодальний типовий проект – одна баня і дзвіниця. У 1957 році баня і дзвіниця були розібрані, їх відновили вже в часи незалежності. Інший старовинний храм Миргорода – Івано-Богословська церква, розташована у передмісті Личанка (колись було окреме село) – теж єпархіальний проект, типовий для кінця 19 століття. Храми – не шедеври архітектури, але подивитись їх обов’язково варто.
Навіть без шедевральних архітектурних пам’яток, Миргород – дуже колоритне місто, що підтверджують численні курортники і туристи. Парками міста і набережною Хоролу можна гуляти довго. Особливо багацько народу їде у Миргород в період Сорочинської ярмарки, яка відбувається недалеко від міста, у селі Сорочинці, а ще на гастрофестиваль «Миргородська свиня».
Варто також відзначити, що у Миргороді побували майже усі українські письменники і поети останніх двох століть. А Панса Мирний тут народився.
Текст та фото Романа Маленкова.
Залізничний вокзал та Гоголь
