Не досить пощастило селу Олександрівка Золочівського району Харківщини з перейменуваннями. І справа навіть не в назвах, а в кількості таких перейменувань.
Село з’явилося в другій половині 18 ст., отримавши назву Клинова-Новоселівка. Клинова тому що поруч знаходиться однойменна балка, Новоселівка зрозуміло чому – між вже давно існуючими Лютівкою та Одноробівкою вклинювалось нове поселення. На відміну від інших поселень, воно спочатку наповнювалось виключно кріпосними селянами, яких сюди вивозили поміщики з Охтирки, Богодухова і навіть Курська, і лише пізніше до них додались відставні солдати. В ХІХ ст. назва скоротилась, до просто Клинова, принаймі на мапах Шуберта село позначалось саме так. А ще в ті часи приліпилась і неофіційна назва – Липатрівка. Так називали село місцеві селяни, бо десь з 30-х років ХІХ ст. володіла ним статс-дама з Санкт-Петербурга Клеопатра Хорват, за другим шлюбом дружина графа Петра Клейнміхеля, того, що будував Миколаївську залізницю. Сама поміщиця, маючи 6675 десятин землі, маючи також маєток у Лютівці, селян у Харківській та Білгородській губерніях, дуже рідко бувала в маєтку, десь раз у рік, проте місцеві називали його ім’ям Клеопатри, правда дещо на свій лад. До Клейнміхелів ми ще повернемось пізніше.
Реформа 1861 рока дала кріпосним волю. Як же тут не перейменувати село з колишніми кріпосними в честь «благодійника» Олександра ІІ – в Олександрівку. І ось після цього назву почало «ковбасити». З 1920 року більшовики перейменували село в Конгресівку, на честь Конгресу ІІІ Комінтерну, правда ненадовго, в 1943 році Комінтерн був розпущений і тому повернули назву Олександрівка. Потім знову Конгресівка та Олександрівка, з кінця 1990-х знову Конгресівка, а з 2009 року й до сьогодні це Олександрівка, хоча місцеві (може на всяк випадок) продовжують називати його Конгресівкою.
В кінці ХІХ ст. маєтками в Лютівці та Олександрівці володіє онук вищезгаданої Клеопатри – граф Микола Володимирович Клейнміхель (1877-1918), Богодухівський повітовий предводитель дворянства, церемонімейстер Височайшого двору, і навіть в останні роки життя останній московський віце-губернатор (щоправда, лише півроку). Для ведення господарства він викуповує навколишні землі, в результаті чого Олександрівка стає географічним центром економій поміщика. Тому не дивно, що саме в Олександрівці граф вирішує збудувати цукровий завод, що й робить 1905 року. З цієї дати йде відлік в історії Лютівського цукрозаводу, хоча ще до 1913 року він продовжує графом будуватись та вдосконалюватись. Тоді ж будуються й допоміжні та адміністративні споруди: будинок керуючого (1914), гуртожиток для працівників та бібліотека (1916), водонапірка. Навколо заводу та частково навколо історичної частини села зводять стіну.
У 1918 році все майно, в тому числі й завод, було націоналізовано. Сам Клейнміхель в цей час перебуває у Євпаторії, подалі від буремних подій, там у нього теж був маєток. Граф був прибічником монархії, при тому абсолютно наївною людиною. Під час встановлення радянської влади в Євпаторії у нього проводили обшук. І хоч граф ще міг якось вийти сухим з води, він почав переконувати червоноармійців в необхідності збереження монархії та доводити її значення для держави. Це було фатальною помилкою, того ж вечора Миколу Клейнміхеля розстріляли.
З 1920 по 1924 рік завод не працював, а після ремонтних робіт був знову запущений вже як Конгресівський. Під час Другої світової обладнання із заводу евакуювали в Башкірію, самі будівлі майже всі були зруйновані. Після війни завод відновили, об’єднавши із радгоспом-мільйонером ім. Крупської у цукрокобмінат. В часи незалежності завод працював ще досить довго, якщо порівнювати з іншими. З початку 2000-х починають постійно змінюватись власники, завод лихоманить, він то визнається банкрутом, то знову відновлює діяльність. Нарешті, 2012 року остаточно припиняє роботу, а 2017 обладнання порізане на металобрухт.
З будівель мало що залишилось, руйнація почалась ще в середині 1990-х, коли в будинку управляючого знищили частину інтер’єру, в тому числі чавунні сходи з першого на другий поверх. В 2000-х зруйнували водонапірку, тоді з спиляли старий дореволюційний панський парк, зараз там нова Олександроневська церква (2010 року побудови).
Столітня стіна над ставком зберіглась частково. А ставок біля цукрового заводу й досі носить назву Цукровий.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
