Дорогою із Франківська на Коломию важко не звернути увагу на височезну неоготичну дзвіницю храму в Отинії. Якось і я не зміг не зупинитись, і не раз. Ось що пише про цей храм Вікіпедія:
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії, або костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (пол. Kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny), — культова споруда, парафіяльний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької церкви в Україні у смт Отинії Коломийського району Івано-Франківської області. Взірець неоготики авторства Теодора Тальовського.
За архітектурним вирішенням храм є типовим взірцем неоготики.
Костел побудувано в 1905—1918 роках зусиллями пароха кс. Людвіка Швайгера. Автором проекту став Теодор Мар’ян Тальовський.
У 1919 році настоятелем парафії став кс. Францішек Вишатицький, який продовжував будову всередині святині.
24 березня 1924 року вперше в отинійському костелі заграв орган. У головному вівтарі у 1920-х роках вмістили чудотворна[джерело?], намальований у 1718 році Казімежом Ладонським з Жукова.
У 1937 році кс. Станіслав Перенц вклав чудотворний образ Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в позолочені рами.
Після приходу совєтів і по закінченні ІІ Світової війни з утисками релігійного життя ця доля не оминула і отинійський костел. Але в червні 1945 року всі костельні речі вивезли до Ліготи Ксьонженцої в Польщі. Там на місці зруйнованого євангелістського храму побудовано новий костел, на взірець отинійського, в якому помістили образ Матері Божої з Отинії.
У цей же час у приміщенні отинійського костелу влаштували склад хімікатів, потім філіал заводу «Індуктор», згодом планували відкрити музей.
Однак зі здобуттям Україною незалежності (1991) відбулося відродження релігійної громади римо-католиків в Отинії — і в 1992 році стараннями римсько-католицької громади і кс. Петра Бука святиню повернули вірним. 12 грудня, того ж (1992) року відбулося урочисте відкриття і посвячення храму, на якому був присутній кс. Єпископ Маркіян Трофим’як. Ксьондз Казимир Галімурка став настоятелем парафії.
У 1997 році до Отинії привезли копію образу Внебовзяття Матері Божої.
Недалеко від костелу, також у центрі Отинії стоять дві дерев’яні церкви. Далі текст про ці храми із сайту “Дерев’яні церкви Західної України”.
Церква Різдва Пр. Богородиці, 1853 р.
Існуюча деревяна церква зведена у 1849 р., освячена під титулом Пресвятої Тройці у 1853 р. (або у 1858 р.). У той час була дочірньою до матірної церкви Введення в Отинії. Парохом з 1832 р. був о. Михайло Тихонович, адміністратор з с. Кривотули.
Очевидно, на початку 1990-х рр. переосвячена на Різдва Пр. Богородиці. Пам’ятка архітектури місцевого значення. Церква у користуванні громади УГКЦ. Недалеко на схід від неї постав мурований храм Зіслання Св. Духа.
Розташована в центрі містечка, при головній дорозі, на схилі. Видовжена в плані, хрещата, одноверха. До квадратової в плані нави з обидвох сторін прилягають бічні прямокутні рамена, з півдня – прямокутний вівтар, до якого по осі прибудована рівноширока захристія, а зі сходу – ризниця, а з півночі до нави прилягає бабинець з прибудованим також з півночі незначно вужчим гранчастим присінком. Піддашшя, яке оточує церкву опирається на випусти вінців зрубів.
Під опасанням стіни з голого зрубу, над опасанням оббиті бляхою. Ліхтар з маківкою вінчають восьмибічний верх нави, посаджений на низький світловий восьмерик. З південного-заходу від церкви збереглася деревяна квадратова в плані триярусна дзвіниця (другий і третій яруси оббиті бляхою), вкрита пірамідальним наметовим дахом.
ЛІТЕРАТУРА: “Церкви Прикарпатського краю”. Р. Процак, Івано-Франківськ, 2006.
Церква Введення Пр. Богородиці у Храм 1887 р.
Існуюча церква зведена у 1877 році. Не відомо чи бокові вежі на вхідному фасаді прибудували в наш час чи вони існували давніше. Ймовірний перший варіант, коли у зв’язку з розширенням хорів довелося робити сходи до них, тому і виникли ці прибудови.
Через розбудову розміри церкви ніби збільшилися до 24 м. х 18 м. Церквою користується громада УПЦ КП.
Хрещата в плані, одноверха, знаходиться в центрі Отинії, біля парку, на невеликій ділянці. На довжину вівтаря з обидвох сторін прибудовані ризниці. При стінах нави і бабинця є широке піддашшя, яке опирається на підпори.
Над ганком зробили надбудову. По останньому ремонті всі стіни будівлі суцільно оббиті пластиком, частину покриття дахів замінили металізованою бляхою (булатом).
Невеликий восьмерик середхрестя нави накритий банею, яку вінчає ліхтар з маківкою. Подібні ліхтарі завершують бічні вежі. На схід від церкви, в кутку подвір’я, височить деревяна прямокутна в плані триярусна дзвіниця, стіни якої також оббиті пластиковою вагонкою, вкрита чотирисхилим дахом.
ЛІТЕРАТУРА: “Церкви Прикарпатського краю”. Р. Процак, Івано-Франківськ, 2006.
Фото Романа Маленкова
