Хоч Озерна і є найбільшим селом Зборівського району та входить в четвірку найбільших сіл Тернопільщини, незважаючи на свою давню та багату подіями історію, не має дуже визначних пам’яток архітектури, окрім, можливо, костелу св.Йосипа (1864) та церкви св. Трійці (1893).
Всі інші щезли у вирі віків. Нема вже ані замку, зведеного за Якуба Собеського, ані міської брами, а оборонні вали знайде лише допитливий дослідник, та й то не факт.
Проте, якщо ви подорожуєте Тернопільщиною, та ще й є необхідність зупинитись на начівлю, можна це зробити саме в Озерній. Село стоїть якраз на трасі Тернопіль-Львів, є готель (у сусідньому Зборові може не бути вільних місць, та й гучна музика з ресторану буде заважати відпочинку), та й нагодують у кафе досить пристойно. А вже зранку, продовжуючи подорож, можна годину витратити й на Озерну, тим більше, що пам’ятки всі поруч.
Озерна вперше згадується в документах 1469 року, а в 1542 році вже було містечком. Довгий час належало родині Собеських. Знане містечко було тим, що у 1649 році тут з військом стояв Богдан Хмельницький, та готував його до славетної Зборівської битви, в якій разом з союзниками татарами здобув визначну перемогу над військом Речі Посполитої. З часів Хмельниччини на Озерянській землі залишилась могила полеглих козаків, це був невеликий пагорб, який з приходом совєтів зрівняли з землею, і лише у 80-і роки могила була відновлена.
А взагалі село є багатостраждальним, його земля густо полита кров’ю, у різні часи тут відбувались не просто запеклі бої, а надовго затримувалась лінія фронту, і ці затяжні періоди супроводжувались обстрілами воюючих сторін. Так, у першу світову, в 1916 році, фронт простояв на Стрипі (а це якихось 10 км) цілий рік, у другу світову фронт теж тримався 4 місяці. Взагалі у Озерній знайдено сім цвинтарів, в тому числі, вже з майже непомітними пагорбками, що заросли травою, місця поховання жертв епідемії холери. В кінці ХІХ ст. ця епідемія так лютувала, що забрала кожного сьомого з озерчан.
Щодо пам’яток.
Римо-католицька парафія в Озерній діяла з 1630 року (за іншими даними з 1636 року). Тоді ж коштами Я.Собеського споруджено перший дерев’яний костел. 1765 року він згорів, та збудований новий, теж дерев’яний. Мурований костел св.Йосипа, що є і нині, було збудовано коштом парафіян та освячено в 1864 році, він обслуговував вірян також з навколишніх сіл, а таких сіл, що належали до римо-католицької парафії в Озерній, було аж 13. В 1926-1927 роках відбулась реконструкція храму. З 1945 по 1996 рік костел був закритий, в ньому облаштували колгоспний склад, наразі храм діючий. Святиня виглядає дуже скромно та аскетично, як зовні, так і всередині.
Недалеко від костелу – церква Пресвятої Трійці, побудована в 1893 році. В церкві, оправлені в хрест, знаходяться мощі святого Йосафата. На церковному подвір’ї розміщується також дзвіниця 1907 року.
Для зовсім вже допитливих – на сільському цвинтарі можна знайти каплицю-склеп ХІХ ст. родини Баранських.
Із сучасного: в Озерній навідайтесь до каплички Пресвятої Богородиці, що знаходиться на головній дорозі над джерелом. Споруджена місцевим бізнесменом в 2002 році з присвятою дочці, яка трагічно загинула. Комплекс каплички разом із скульптурами та мозаїчним панно над джерелом виглядає дуже пристойно.
Недалеко від костелу та церкви можна побачити браму. Колись село знаходилось дещо далі на схід. Після нападів кочовиків, коли село було зруйноване, мешканці перебрались в більш надійніше місце, оточене водами ставу та допливами. З незахищеного боку спорудили запливи, а при розкопуванні утворились ще й вали, як додатковий захист.В кінці побудували велику браму, яка була єдиним місцем в’їзду в село. З часом село вийшло за межі брами, а сама брама не збереглася. На честь 530-річчя заснування Озерної, а вірніше, першої писемної згадки, в 1999 році встановили нову браму, вона є символічною, і звісно не повторює риси старої, адже ні малюнків, ні якихось інших підтверджень її вигляду не існує.
В Озерній народився український театральний режисер і актор Януарій Бортник (1897-1938), який працював з Лесем Курбасом, був актором Українського театру в Тернополі, згодом – режисером Білоцерківської драматичної студії, потім переїхав на роботу до Харкова, працював також у Дніпрі (тоді – Дніпропетровську). Загинув від рук нквдистів, його було розстріляно в тюрмі НКВС у Києві за надуманими звинуваченнями. На місцевому будинку культури земляку встановлено меморіальну дошку.
А ще в Озерній в 1933 році народився та до навчання працював завідуючим будинком культури, вважаю, один з найвидатніших, поряд з Совою та Глазовим, українських артистів розмовного гумористичного жанру, письменник-сатирик, автор багатьох гумористичних збірок Євген Дудар. Пам’ятаю, коли був малим, дивився його виступи, та іноді навіть цитував. Зараз Євгену Михайловичу 87 років, і дай Боже йому здоров’я.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
