Здавна відомий звичай позначати місце останнього пристанища людини. На християнських кладовищах для вшанування пам’яті про небіжчиків на могилах встановлювали надмогильні плити, хрести, влаштовували склепи. Хрест як надмогильний знак з’явився в поховальному обряді у IV ст., коли Костянтином Великим був встановлений християнський тип поховання. Християнські норми атрибутики в обрядову систему впроваджувалися повільно, тому надмогильним знаком, обов’язковим для християнина, хрест став лише ймовірно у ХIV-ХV ст. До того використовувались надмогильні плити із рельєфним зображенням хреста.
Науковцями вже давно усвідомлена важливість вивчення та опису кладовищ у сукупності із надмогильними знаками, оскільки вони є пам’ ятками, які несуть у собі культурологічний код та людську пам’ять. Надмогильні знаки є невід’ємною частиною історичного розвитку суспільства, своєрідним біографічним та генеалогічним джерелом вивчення історії. Вони не тільки увічнюють пам’ять людей, але й залишають своєрідний зріз біографічних відомостей про долі різних верств населення: від видатних діячів до пересічних городян чи селян.
На території Переяслава-Хмельницького найбільше старовинних надмогильних знаків і, зокрема, кам’яних хрестів на найстарішому в місті загальноміському Ярмарковому кладовищі (є ще: Альтицьке, Підварське та Каранське). Кладовище розташоване у природному середовищі, на останцевому підвищенні в ур. Ярмарківщина, на ділянці округлої форми, з пологим рельєфом, на місці давньоруського могильника. Активно використовувалось у ХVШ-ХIХ ст. і продовжує використовуватися по сьогоднішній день. У ХУІІ-ХУШ ст. знаходилось окремо від міста на певній віддалі. Нині входить у межі міста, обмежується вул. Паризької Комуни, Польовою та Шкільною. З топографічних описів Малоросійської губернії кінця XVIII ст. відомо, що на цьому кладовищі стояла дерев’яна церква Страшного Суду, яку у 1842 р., очевидно, замінила дерев’яна церква Св. Хоми, що належала до причту міської Успенської церкви [7, с. 84]. Надмогильні пізньосередньовічні знаки з цього кладовища в своїй більшості були дерев’ яними, тому не збереглися до нашого часу (на сьогодні виявлений лише один). Давні кам’яні хрести, які й сьогодні можна побачити, датуються за написами та формою ХІХ – 1-ю пол. ХХ ст.
Кам’ яні надмогильні хрести некрополів Переяслава-Хмельницького досі не були ще предметом спеціальних досліджень. Не визначене їх датування, розташування, не з’ ясовані їх типи і місце видобутку матеріалу, не встановлені особи, на чиїх могилах розміщені надгробки. Лише окремі публікації побіжно стосувалися цієї тематики переважно в тій частині, що стосувалася історії виникнення Ярмаркового кладовища. Зокрема, це праці О. Юрченка та О. Коломійця. Загальні відомості про надмогильні реліктові знаки Середньої Наддніпрянщини знаходимо в роботах М. Товкайла.
Дане дослідження має на меті продовжити вивчення надгробків некрополів Переяслава-Хмельницького. Основна мета автора, привернути увагу дослідників до давніх кам’яних надмогильних хрестів як важливого джерела вивчення історії міста. Прагнення залишити відомості про них зумовлено тенденцією до швидкої руйнації цих пам’ яток під впливом природних і антропогенних факторів. Отож, мета даної роботи – дати опис та узагальнену характеристику надмогильним хрестам Ярмаркового кладовища.
Під час проведення дослідження, автором були проведені натурні обстеження кладовища, зроблені детальні описи, обміри та фото-фіксація могил з хрестами із пісковику, що збереглися на цьому кладовищі. На жаль, не всі поховання можна атрибутувати, написи на більшості могил неможливо ідентифікувати, частина хрестів збереглася фрагментарно.
Загалом виявлено, обстежено, зафіксовано на схематичній карті і систематизовано на основі відповідних типологічних схем 169 кам’яних хрестів із пісковику.
Абсолютна більшість старовинних кам’яних хрестів, що збереглися на території Ярмаркового кладовища, мають, без сумніву, християнський характер. Вони однотипні за функціональним призначенням – надмогильні. Їх форма завжди сприймається як відображення християнського символу – хреста.
Розташування могил із хрестами не має певної системи. Найбільша кількість хрестів збереглась у центральній частині, розташованій обабіч основної стежки Ярмаркового некрополя, що веде від центрального входу, та праворуч від неї. Відомо, що саме в цій частині кладовища знаходилася церква Св. Хоми. До сьогодні на місці ймовірного розташування церкви стоїть позначальний дерев’ яний хрест і планується будівництво каплиці. Забігаючи наперед, зазначимо, що самі поблизу цього місця виявлено найбільшу кількість поховань священнослужителів.
Переважна більшість надмогильних хрестів є індивідуальними – увічнюють пам’ять однієї особи. Колективних захоронень, позначених хрестами, виявлено 8: «Макар Алексеевич Шидловский. 1866-1926 и жена Елизавета 1870-1956.», «Карпенко Аким Дмитриевич 1870-1918 р. Ольга Станиславовна 1880-1955…», «Упокоение диакона Иоанна 1872 года июня 11 дня и жены его Дарии 1889 сентября 17 дня..», «Под сим крестом покоится прах рабов божьих Трофима Любченко и жены Ирины. Р. 1847 г. Жена р. 1855 г. Ум. 1903 г.», «Здесь покоятся Николай Филипович Кучер. Умер на 42 г. ж. и Анна Арсеньевна умерла на 84 г. ж.», «В.Д. по прах священника Иоанна Прохоровича и жены его Агрофены», «Здесь покоится прахь раба божия Михаила Гавриловича Билецкаго. Родился 1872 г. умер 1862 г. и жена его Марфа Ивановна. Родилась 1841 г. умерла 1896 г.», «Протоирей Феодорь и Матрона Дзюбледскієско…». Можливо, колективних захоронень на кладовищі більше, проте встановити це складно. Лише на 81 із 169 надмогильних хрестів можна виявити присутність надписів (на 9 з них надписи повністю не читабельні). Прочитати весь текст вдається рідко – камінь викришився. Епітафії, які уціліли відносяться до 2-ї пол. ХІХ- 1-ї пол. ХХ ст.
Згідно епітафій, із 81 хреста з надписами, 24 встановленні на жіночих похованнях, 48 – на чоловічих, 8, як було зазначено вище, на колективних, 1 на дитячому (купецький син Степан Степанович Анісімов, 10.12.1890-12.02.1898 рр.)
Велику групу кам’яних хрестів становлять надгробки над могилами священнослужителів – 6 одиниць: священик Іоан Куделя (1884-1965 рр.), священик Іоан Прохорович з дружиною Агрофеною, священик Петро Калінович, диякон Іоан (помер 11.06.1872 р.) з дружиною Дарією, протоієрей Феодор Дзюбледскієско з дружиною Матроною, дружина священика Єфросинія Горонович (померла 30.07.1856 р.), дружина священика Іоана (померла 18.09.1838 р.).
Зустрічаються групові поховання родичів в одному місці, наприклад, Костенки, Кононенки, Карпенки, Покотило, Палатні, Анісімові, Лебедевич-Драєвські. Найбільше ж надмогильних хрестів родини Холодних: Іван Макарович Холодний (1899-1912 рр.), Михаіл Холодний (1840-11.02.1859 рр.), Ольга Холодна (померла 15.05.1849 р.), Василій і Єфросинія Холодні (1903 р.). Відчувається, що перші три хрести Холодних виконані одним майстром, в них однакові форма, розміри, шрифт і графічний малюнок (схематичне зображення одно-купольної церкви із хрестом). Краєзнавець О.Р. Коломієць припускає, що ці хрести міг виготовити Іван Макарович Холодний [9].
Написи виконані мішаною (церковно-словянською і українською) мовою, часто безграмотні, розміщенні асиметрично, переважно на лицьовій стороні, рідше на лицевій і тильній відразу, на одному хресті на бічній стороні, часті розриви слів і переноси в інший рядок. Букви скорописні, зрідка уставні. Часто зустрічається криптонім «ЗП» («здесь погребен»), зрідка «УНА» («умер на.. году жизни»), один раз «В.Д.» на могилі священика Іоанна Прохоровича. Цікавий, але незрозумілий криптонім, міститься на надмогильному хресті Матрони Прокофьєвни Костенко (померла 1912 р.) – «АВГЗД». Більшість надписів починається словами: «Здесь погребено тело.», «Здесь покотися прах..», «На сем мести покотися.», «Под сим крестом прах.». Надписи на …. Хрестах починаються відразу прізвищем. Закінчення епітафій типове: «Мир праху твоєму.», «Да будет вечная пам’ять.». Дуже рідко написи на хрестах, крім імені і дати смерті, несуть у собі додаткову інформацію про фах, стан, вік і т.п. Наприклад, згідно епітафій на надмогильних хрестах, на Ярмарковому кладовищі знайшли останнє пристанище: міщанин Федір Іванович Крепенко (помер 1877 р. на 78 році життя), купець Сергій Антонович Леонтович, фельдшер Конон Семенович Бездольний (18 березня 1853-4 березня 1901 рр.), дружина купця Анісімова Ірина Михайлівна, купецький син Степан Степанович Анісімов, губернський секретар Петро Яковлевич Кондратьєв (1808-1889), дружина губернського секретаря Марія Астровна Поліпенкова (1832-1896 рр.), дружина губернського секретаря Марія Акимівна Кондратьєва (1813-1884 рр.), капітан Андрій Даценко (1821-1886 рр.). Священику Преображенської церкви Петру Каліновичу, що помер у 1870 р. на 49 році життя, хрест поставив у 1895 р. (через 25 років по смерті) підполковник, ісправник Олександр Калінович. Фах кількох заборонених встановлено не за надписами, а за документальними джерелами. Наприклад, відомо, що Міщенко Юрій Іванович (1866-1940 рр.), похований на центральному вході на кладовище, один із шанованих у Переяславі гімназійних вчителів, викладав українську та російську мови й літературу [3, с. 3]. Кам’яний хрест на могилі Івана Макаровича Холодного (1899-1912 рр.) особисто виготовив і встановив син Петро Іванович Холодний – відомий український художник, громадський діяч, міністр освіти Української Народної Республіки [9].
Деякі епітафії вирізняються оригінальністю, драматичністю написів. Наприклад: «Здесь погребено тело рабы божией Наталии Васильевны Бутниковой. Ск. 23 марта 1911 г. на 39 году отроду. Помяни Господи душу ее во царствии небесном. Спи и почивай тихим сном, когда трубный слас разбудит нас». Дві схожі епітафії зафіксовані на хрестах в різних частинах кладовища: «Прохожий остановись. Я был то, что ты, а ты будешь то, что теперь я». Один хрест встановлений на могилі особи жіночої статі, інший – чоловічої (прізвище нерозбірливе). Цікаво, що нащадкам, котрі встановлювали хрест згаданому чоловіку, так хотілося привернути увагу до надпису, що його помістили на лицьовій стороні, а прізвище померлого викарбували на вузькій бічній стороні. Між іншим, це єдиний на кладовищі хрест із надписами на бічній стороні надмогильного хреста. Ідентифікувати більш детально надписи на хрестах без скрупульозного очистки і розкопки нижньої частини, де також містяться надписи, не можливо.
Якщо говорити про орнаментацію надмогильних хрестів Ярмаркового кладовища то вона надзвичайно скромна або ж повністю відсутня, що є характерною рисою кам’яних надгробків Наддніпрянщини. Декор геометричний – символи хреста, сонця, сонця або хреста в колі. Найчастіше зустрічається простий грецький хрест. Серед графем привертає увагу рельєфне зображення церкви на надмогильних хрестах Холодних. Вчені- меморіалісти відносять таке зображення до нетипових образних символів надмогильних знаків. Його поява тут, напевно, зумовлена прагненням людини зримо засвідчити, що церква є місцем, де вона реалізує свою духовну потребу єднання з Богом. Зображення храму в народі це перш за все символ Божого Дому, без якого неможливе земне й потойбічне життя християнина [11, с. 249]. До рідкісних надмогильних символів відноситься зображення спіралі. На Ярмарковому кладовищі є один кам’яний хрест із таким зображенням – на могилі Мотрони Прокофьєвни Костенко. Кінці спіралі мають форму овальних виступів, на середньому з яких – подоба голівки ангела, на бічних – рельєфні спіралі. Вони розміщені дзеркально, а їх завитки обриваються у нижній частині. У символіці спіраль асоціюється зі знаком хреста як символу сонця і безупинністю часу (Мат. 27:45, Лук. 23:44) [11, с. 223]. До нечасто вживаних відноситься також зображення 4-пелюсткової розети, обведеної колом. Відомий дослідник поч. ХХ ст. українських надмогильних знаків К. Широцький вважав, що це образ небесного раю. В дохристиянських віруваннях розета символ сонця. А в християнській релігії образ сонця пов’язаний із розп’яттям Ісуса Христа – перед його смертю на хресті сонце на декілька годин затьмарилося [11, с. 211]. Хрест із таким зображенням на кладовищі один. На жаль атрибутувати хрест не вдалося – надписи прочитати не можливо. Один надмогильний хрест із зображенням субмальтійського лапчастого хреста, датований 10 квітнем 1876 р., інший текст прочитати не вдалося. До найбільш вживаних зображень (5 шт.) на кам’яних хрестах Ярмаркового кладовища слід віднести простий контурний хрест і контурний хрест на підвищенні (символ Голгофи) трикутної, прямокутної та куполоподібної форми. Загальне значення мотиву хреста у християнському мистецтві добре відоме. У ранньому періоді (ІІІ-ІУ ст.) він був знаком спасіння, але пізніше, у У ст., під впливом літургійної практики, хрест постає символом надії на майбутнє воскресіння всіх вірних [5, с. 53]. За давніми віруваннями під час другого пришестя Спасителя над кожною могилою просяє дивним світлом хрест. Це світло буде чудесним знаком воскресіння і преображення для спочилих. Тому позбавлення людини хреста розумілося, як позбавлення на майбутнє воскресіння. Середні розміри такого зображення 20 на 15 см, ширина 2-3 см. Часто розміщений в центрі надмогильного знаку так, що текст епітафії обтікає його. Виконане зображення простим заглибленням на 1-1,5 см. Найбільше серед графічних зображень – хрестів, виконаних вузенькою рельєфною лінією, чи просто намальованих фарбою. Такі зображення знаходяться виключно на початку епітафії. На трьох хрестах, в центрі, виконано способом заглиблення прямокутники, два з яких поділені на чотири вертикальні сектори. Автору, на жаль, не вдалося з’ясувати походження цього зображення.
Переходячи до питання типологізації хрестів Ярмаркового кладовища, слід відмітити його складність. У сучасній ставрографії (спеціальна історична дисципліна, яка вивчає історію і символіку хреста) не існує універсальної класифікації хрестів. Окремі вчені робили спроби розробити класифікацію хрестів княжих, козацьких, окремого регіону чи певного некрополя. Сучасний стан цієї проблеми такий, що кожен вчений називає певний тип хреста так, як вважає за потрібне, в результаті це поглиблює хаос у типології хрестів. Першим спробував систематизувати українські хрести у 1908 р. К. Широцький у праці «Надгробні хрести на Україні». Його класифікація досі вважається базовою, хоча побудована на основі даних, зібраних переважно на Поділлі. Дослідник виділяє 4 основних види хрестів: трьох кінцевий, прямий чотирьох-кінцевий, скісний та шести-восьми кінцевий. Для хрестів Ярмаркового кладовища характерні перші два види: прямий чотирьох-кінцевий, створений перехрещенням двох поперечників під прямим кутом, і трьох-кінцевий (антонівський) – такий, що складається з двох поперечників, які перетинаються не посередині, а зверху. У 1995 р. науковці Р. Шувалов та І. Сапожніков розробили універсальну типологізацію кам’яних хрестів України. Вчені виділили 176 видів хрестів і стел, розділили їх на 12 груп. В основу класифікації покладено форма основ, пропорції рамен, наявність конструктивних деталей. Для Ярмаркового некрополя згідно цієї класифікації характерні наступні 5 форм хрестів:
«Грецький» хрест (19 шт.). Утворюється схрещенням прямокутних або квадратних рамен, що перетинаються під прямим кутом. Основна ознака хреста – рівність рамен. Догматично це означає заклик до Христа усіх чотирьох сторін світу. Серед хрестів грецького типу зустрічаються ускладнені – чотирьох-кінцевий із загостреним верхом (2 шт.), заокругленими раменами, з колом у центрі хреста.
«Розширений» хрест (72 шт.) До його виникнення призводить незначне розширення рамен «грецького» хреста у різні боки. Виділяють підвиди: з невеликим розширенням, з великим розширенням, з нерівномірним розширенням, розширені із закінченням у вигляді трапеції або трикутника. Відомо, що найбільш складно обробляти в каменя криволінійні поверхні.
«Трилистий» хрест (2 шт.). Рамена цього хреста закінчуються трьома відгалуженнями листової форми.
«Круглий» хрест (53 шт.). Характеризується наявністю заокруглених рамен.
«Подвійний» (22 шт.). хрест є результатом накладання один на один хрестів різних типів (найчастіше розширеного і грецького).
Окрім цього, всі надмогильні хрести можна поділити на два види: хрести з колом і без кола. На Ярмарковому кладовищі більшість надмогильних хрестів (82 із 169 шт.) мають на середохресті коло різних діаметрів. Добре відомо, що сам по собі хрест як сакральний символ з’явився за довго до появи християнства і спершу пов’язувався з ідеєю чотирьох сторін і точки, що їх поєднує – центра. Згодом центр пов’язується із символом сонця, яке означало вічне життя (в пізніших хрестах спостерігається розходженням з центру променів).
Абсолютна більшість хрестів досліджуваного некрополя характеризується середніми розмірами: 94 хрести висотою від 1 до 1,5 м, 53 хрести від 1,5 до 2 м, 17 хрестів в межах 0,5 м-1 м. Хрестів заввишки понад 2 м лише 5 шт. (найвищий серед них 2,08 м у наземній частині). За формою хрести прості – відмінні лише за формою кінців – чотириконечні, з рівними, розширеними, злегка стесаними кутами, повністю заокругленими або трапецевидними кінцями. Всі вони чотириконечні, позбавлені додаткових пластичних елементів. Лише на двох є таблички з епітафіями пізнішого часу. На окремих хрестах є по чотири отвори на середохресті – певно місця кріплень табличок. Важко зустріти два хрести абсолютно схожі за формою. Лише зрідка трапляються подібні хрести. Можна бути впевненим, що вони створені приблизно в один і той самий час, одним майстром, належать родичам, здебільшого розміщені поруч.
Вражають досить масивні пропорції надмогильних хрестів. Більшість пам’ятників в наземній частині являють собою плиту завтовшки 10-24 см, яка розширюється до низу аж до 40 см. Розширення в нижній частині мало практичне значення – надавало пам’ятнику більшої стійкості, адже хрест закопували безпосередньо в землю без спеціальних плит (у деяких хрестів перед переходом в підземну частину є чіткий виступ із заокругленим кутом). Між іншим хрестів із розширеною нижньою частиною таких, що сильно похилилися чи впали, не виявлено жодного. Один лише лежав, та, очевидно, був спеціально викопаний. Саме по ньому, точніше по його нижній частині, темнішого кольору, вдалося з’ясувати приблизну глибину, на яку закопувався хрест – 28 см. (розміри цього хреста: висота – 1,12 м, ширина – 0,66 м, товщина – 0,21 м). Ми не наважилися розкопувати нижню частину інших надмогильних хрестів, щоб встановити на яку глибину закопані вони.
Щодо характеристик матеріалу, з якого виготовлені кам’яні надмогильні хрести Ярмаркового кладовища то вони наступні. Хрести виготовлені досить професійно із цільновисіченої брили каменя пісковика, найймовірніше місцевого походження.
Пісковик – натуральний камінь, гірської породи, осадочного походження, складається із часточок кварцу, які зв’язуються між собою при допомозі інших мінералів, таких як кремнезем і карбонат. За мінеральним складом, фізико-механічними властивостями дещо поступається граніту і кварциту. Це камінь середньої твердості, хоча є і щільні його різновиди, які не поступаються за твердістю гранітам. За розміром піщинок пісковик розподіляється на дрібнозернистий (0,1-0,25 мм), середньозернистий (0,25-0,5 мм), крупнозернистий (0,5 мм). Необроблений пісковик зветься дикун, плитняк, плашка, пластун. За типом обробки розподіляється на пісковик різаний і калений. За складом поділяють на: кварцові, кварцово-польовошпатові, кварцово-глауконітові, глинисті, вапнисті, гіпсоносні. Може бути різного кольору, але переважає сірий, жовтувато-сірий або білий, рідше червонуватий. Хрести на досліджуваному цвинтарі різних відтінків сірого кольору. Має вогнетривкість 1700 С. Найбільші родовища пісковику в Україні зосереджені в зонах передових прогинів геосинкліналей. Потужні пласти датуються докембрійською і палеозойською ерою. В давні часи найбільш відомим був пісковик з-під Теребовлі Тернопільської області, його експортували навіть до Китаю. З поміж інших відомих осередків поширення пісковику, повідомляє «Мала гірнича енциклопедія» були: Наддніпрянщина (трахтемирівські, глухівські), Донбас, Поділля, Волинь, Карпати. До добре відомих відносилися канівські пісковики. Їх розробляли ще у Х-ХІІІ ст. Енциклопедія Брокгауза та Ефрона називала найкращим жорновим, а відповідно і надмогильним каменем, «київський піщаник».
Ломка каменя здійснювався двома способами – відкритим та підземним (шахтовим). У місцях, де камінь виходив на поверхню у вигляді скель, а також вздовж берегів рік його розробляли розкритим способом, підземних штолень не будували, а робили невеликі вирубки. Цей спосіб був значно легшим і не потребував великої кількості робітників. У кам’яній стелі в кількох місцях робили отвори, в які згодом вставляли дерев’яні кілки. Потім камінь знизу підігрівали вогнем. Він розігрівався і лопався в місцях, де знаходилися кілки. Щоб спрямувати напрямок розколу каменю по дерев’яних кілках вдаряли молотами. Підземний спосіб добування каменю був значно важчим. Копальня (штольня) мали чим відрізнялася від вугільної шахти. Це були досить заглиблені (на 50-100 м) проходи (прямі або звивисті) шириною від 1 до 2 м і висотою від 1,5 до 2 і більше метрів, так щоб могла пройти людина. Стеля штолень кріпилася деревяними брусками, під які підбивалися круглі дубові стояки, які не дозволяли брускам просідати. В результаті розробляння копалень утворювалися ями-ніші завдовжки 10 сажень (1 сажень – 2,13 м) і 4 завширки і глибиною 3 саж. Технічно процес відбувався у кілька етапів. На першому каменярі із кам’яної товщі вирубали заготовки, використовуючи найпростіші, примітивні знаряддя: молоти, кайла, металеві і дерев’яні клини. Прямо в підземеллі заготовці надавали округлої форми і заданої товщини, а потім викочували її на поверхню. В ході роботи залишалося чимало «відходів» (пісок, уламки каменя). Пісок тачкою вивозили і зсипали так, щоб він не заважав, а великі шматки каменю відкладали окремо. Згодом заготовки і шматки каменю доставляли до майстерень, які знаходилися у навколишніх населених пунктах, де вони оброблялися начисто.
Каменярство і, зокрема, хрещатництво, було добре розвинуте на Переяславщині. Це було зумовлене покладами необхідних матеріалів. «Починаючи від Трахтемирова і до Канева» – згадував Л. Похилевич у своїх «Сказаниях о населенних местностях Киевской губернии» – «протягом тридцяти п’яти кілометрів, гори насунулись до самого Дніпра. Правобережні пагорби, що набувають характеру справжніх тектонічних гір, сягають тут найбільшої висоти. В деяких місцях й над ближнім гірським пасмом височать одне за другим подальші пасма гір. Це, начебто, далекі Карпати. Цей берег вважається наймальовничішим місцем на Дніпрі. Як на високій горі, так і на сусідніх з нею пагорбах Трахтемирова стоять кам’яні, грубо обтесані хрести, поставлені невідомо у які часи. Висота їх до 3 аршин. Біля них знаходяться на різних відстанях камені, на яких висічені хрести. Ці хрести і камені, розкидані по пагорбах, народ відносить до незапам’ятних часів» [8, с. 467]. Далі Л. Похилевич згадує інші села, в яких були поклади пісковика. Це Монастирок – село над Дніпром за 3 версти нижче Трактомирова. Поблизу села знаходилися урочища: Городок-гора, Маркова-гора, Здихальня-гора, яр-Пугачка. За 3 версти нижче Монастирка і за 8 верст від Переяслава с. Зарубинці: «На берегу Днепра, близ деревни, попадаются камни с отпечатками раковин такой породы, которой ныне в Днепре не находится». За 6 верст нижче Зарубенець в місцевості гористій і лісистій с. Григорів. В цих краях знаходилось також с. Піщаники, що отримало свою назву в зв’язку із багатими покладами каменя пісковика. До 1842 р. належало генерал-майору Полиньову. Згодом половина села належала Вікентію Осиповичу Волянському, а половина – ротмистру Болеславу Осиповичу Скиргелло [8, с. 468].
Описана Похилевичем територія є унікальною за геологічною будовою складовою частиною східної підвищеної околиці Придніпровської височини. Це підвищення з гляціо- тектонічними дислокаціями на юрсько-крейдовій основі. Потужність лесовидних суглинків 1-6 м. Під ними, на глибині 4-5 аршин знаходяться поклади пісковику (місцями виходять на поверхню). Щоб дістатися до каменя, необхідно зняти верхній шар глини, зняти верхній шар пісковику, непридатного для використання через м’якість. Лише тоді буде ярус каменя завтовшки 3-4 аршина. Глибше камінь не брали, через те, що копальні наповнювалися водою. Витягували кам’яні брили з кар’єру кіньми. Підводами доправляли до Дніпра. Звідти човнами доправляли заготовки до каменерізних майстерень, де вже «рубали» хрести та виготовляли жорна. Майстер, котрий спеціалізувався на виготовленні надмогильних хрестів звався «хрещатник». Та, очевидно, чіткої спеціалізації не було: майстер, який якій міг обробляти камінь, вільно виготовляв з нього будь-які вироби.
Обробка кілька тонної глиби, нанесення на неї букв, зображень було складною роботою. Розміри, форма хрестів залежали від кам’яної заготовки і бажання замовника. Замовлення надходили із навколишніх територій, де вже склалися локальні традиції і мистецькі вподобання. Поступово складалося кілька варіантів видового і художнього оформлення хрестів. У кожного майстра були ескізи пам’ятників. Очевидно, за цими зразками здійснювалися замовлення, часом із відхиленнями через особливості матеріалу і побажань замовника.
Як детально організовувався процес видобутку каменя і виготовлення надгробків на Переяславщині не відомо. Та, певно, всюди в Україні він виглядав більш-менш однаково. Маємо детальний опис виготовлення надмогильних хрестів у с. Кам’янка Острожського по-ту Волинської губ. у сер. ХІХ ст. єврей з м. Острог взяв в оренду в цьому селі ставок з млином і каменоломню площею близько У десятини. Найняв двох майстрів для виготовлення надмогильних знаків, яким платив від виробітку. Для заготовки плит для майстрів наймав місцевих селян. Робітникові, який добував камінь, платили 15 копійок за заготовку 13 вершків ширини, 26 довжини і 6 дюймів товщини. З такої заготовки виходило дві плити. За плиту товщиною 2 вершки, при таких же розмірах, робітник одержував 10 копійок. Щоб добути заготовку, робітникові приходилося змішати шар ґрунту, породи, вирубувати в моноліті і відколювати плиту, витягувати її кіньми з кар’єру і доставляти майстрові. Після обробки квадратний лікоть (13 вершків) надмогильної плити з погрузкою, але без доставки цінився в 60 копійок сріблом, без погрузки – 50 копійок. Просте декорування кубічного аршина коштувало на місці 6 карбованців сріблом, а візерунчасте цінилося вище. За пам’ятник «довольно изящной работы» просили від 40 до 50 крб. сріблом. Замовлення на пам’ятники були непостійними. Майстри за рік виготовляли надмогильних хрестів і плит приблизно на 500 карбованців сріблом [10, с. 174].
Майстрів, які вирубували в кар’єрах плити і виготовляли з них пам’ятники, звали «турніками» – гірниками. У кожного «гурніка» в кар’єрі була своя дільниця для вирубування заготовок, а поряд ділянка землі, куди витягувався матеріал і оброблявся. Для зняття грунту і «шабри» – щебеню, перемішаного з глиною, «гурнікі» наймали місцевих чи з сусідніх сіл хлопців та дівчат. Дівчата копали грунт, а хлопці кирками довбали «шабру» до шару суцільного каменю. Верхній шар каменю м’який і непридатний для виготовлення надмогильних знаків. Цей камінь використовувався як будівельний для фундаментів, льохів, колодязів. З глибини 3-4 метрів на пам’ятники вирубували плити з «маковика» – цільного твердого пісковика коричнево-жовтого кольору з темними зернами у вигляді макових. З суцільного моноліту «турнік» кайлом вирубував контури заготовки потрібної товщини. Потім під заготовкою рубалися «коні» – щілини, в які вставлялися металеві клини, по яких били кувалдою. При відколюванні плити між металевими клинами ставили дерев’яні клини, щоб не пошкодити заготовку. Відколоту плиту клали на лігари, обв’язували її мотузками і кіньми витягували на поверхню. Заготовки в кар’єрі вирубували в теплу пору року. Зимою мерзлий камінь обробці не піддавався. Іноді деякі майстри рубали заготовки зимою. Для цього на моноліті палили багаття, а коли камінь розігрівався, згортали жар і рубали контури плити. Спеціальних майстерень для виготовлення пам’ятників у «турніків» не було. Витягнуті з кар’єру заготовки оброблялися поряд з кар’єром. Деякі майстри хрестики малих розмірів виготовляли вдома. В кар’єрі «гурніки» для добування заготовок користувалися лопатами, кирками, молотами, залізними і дерев’яними клинами, ломами. Для обробки плит, виготовлення пам’ятників був інший набір інструментів, який складався з «кренгелів», стамесок, «книпелів», «скребачок», аршина, лінійки, кутника.
Основним знаряддям при обробці каменю був «кренгель», яким обтесували площини. «Кренгель» складався з довгої металевої круглої ручки, на кінці якої була чотирикутна рамка. В рамку вставлялися 6-8 чотирикутних стержнів, загострених з двох кінців з високоякісної сталі і фіксувалися клинком. Після тесання на поверхні каменю від «кренделя» залишалися числені «кострубачі». За допомогою широких стальних стамесок нерівності стесувалися. Під час роботи по стамесках били «книпелем», виготовленим з деревини граба, берези, ясена. За допомогою набору стамесок різної ширини на надмогильних плитах, пам’ ятниках вирізалися візерунки, написи. Поверхня плит, пам’ятників шліфувалася «шкрабачками» – цей інструмент мав форму бруска довжиною 25-30 см, шириною 5 см, а товщиною – 4 см. В нижній частині бруста «змійкою» вирізалася канавка, в яку вставлялася смуга бляхи шириною 2-2,5 см. Іноді ставили відрізок тонкого обруча. «Кренгелі», ломи, клини, стамески, гурніки замовляли у місцевих ковалів. «Книпелі», «скребачки», дерев’яні клини виготовляли самі майстри. Молоти, метал на шкребачки купували в єврейських лавках [10, с. 174-175].
Таким чином, надмогильні пам’ятники – своєрідний культурно-історичний спадок, який дістався нам від предків. Їх вивчення стимулює відродження історичної пам’яті, сприяє зміцненню духовного зв’язку поколінь. Збереження та вивчення цих пам’яток старовини має велике наукове значення, тому порушена проблема, безперечно, є важливою в контексті вивчення ремесел Переяславщини зокрема, каменярства, сакрального мистецтва, поховальних обрядів і потребує подальшої розробки.
Викликає занепокоєння сучасний стан некрополя і давніх надмогильних знаків: із 169 хрестів відносно цілими можна вважати половину. Причини природні: вростання в землю, вивітрювання, руйнація каменя, активна забудова кладовища.
До обігу вводяться нові пам’ятки нашого краю. Актуальним завданням є їх виявлення, науковий опис, систематизація та введення до наукового обігу інформації про надмогильні знаки, створення баз даних, видання ілюстративних каталогів, популяризації хрестів як пам’яток, що мають загальнокультурну та історичну цінність. Непросто в одній статті згадати всі надмогильні хрести – для цього потрібне широке дослідження в майбутньому.
У цілому надмогильні пам’ятки Ярмаркового кладовища відзначаються скромністю, простотою, невибагливістю, високим художнім рівнем виконання. Величава строгість, дивовижна гармонія, співвідношення величин, пропорцій, скрупульозно продумані форми, все разом пом’якшує сумне призначення пам’ятника. Значні розміри хрестів пояснюються наявністю великих покладів матеріалу та проживання кваліфікованих різьбярів у цьому регіоні.
Для збереження кладовищ і давніх надмогильних знаків, які, безумовно, є частиною історії Переяслава, пропонується взяти їх на облік, як комплексні пам’ ятки історії місцевого значення.
Споконвіку в нашого народу було розвинуте високе почуття поваги і шани до тих, хто одійшов у вічність. Тому до могил завше ставились з особливою шанобою, благоговінням. Місця поховань вважалися священними – їх не розривали і не розорювали. Кожен, хто заходив на могили або проходив повз них, неодмінно знімав головний убір, віддаючи шану покійникам. Повага до предків завжди була високим рівнем моралі в усіх народів.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
Енциклопедия Брокгауза и Эфрона. – 1894. – Т. 11. – С. 896.
Коломієць О.Р. Переяславський некрополь / О.Р Коломієць // Тези доповідей науково-практичної конференції «Пам’ятки та визначні місця Шевченківського краю. Проблеми охорони та дослідження». – Канів – 1997. – С. 148-150.
Коломієць О.Р. Переяславський некрополь. Пам’ятай про кінець. / О.Р. Коломієць // Вісник Переяславщини. – 1997. – Квітень. – С. 3.
Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В.С. Білецького. – Донецьк: «Донбас», 2004.
Товкайло М.Т. Реліктові типи намогильних знаків з Середньої Наддніпрянщини / М.Т. Товкайло // Народна творчість та етнографія. – 2006. – № 1. – С. 17-37.
Товкайло М.Т. Типологія і хронологія дерев’яних стовпоподібних намогильних знаків з Середньої Наддніпрянщини / М.Т. Товкайло // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – К., 2000. – Вип. 9. – С. 91-97.
Юрченко О. Некрополі Переяслава ХУП-ХУШ ст. / О. Юрченко // Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. – Тернопіль, Астон, 2007. – Вип.19. – С. 83-89.
Похилевич Л. Сказания о населенних местностях Киевской губернии, или статистические, исторические и церковніе заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Л. Похилевич. – К., 1864.
ПМА. Записано автором 4.04.2011 р. від Коломійця О.Р., 1950 р.н., мешканця м. Переяслава-Хмельницького Київської обл.
Оссовський Г. Геологическо-геогностический очерк Волынской губернии / Г. Оссовський. – Житомирь, 1867. – С. 174-175.
Моздир М. Українська народна меморіальна пластика / М. Моздир. – Львів: ІН НАН України, видавнича фірма «Афіша», 2009. – 287 с.
Gham Olena
Grave crosses from sandstone on a city fair cemetery in town Pereyaslav-Khmelnytskky
The article gives the generalized description of grave crosses ХІХ – the first half of a ХХ age from sadstone of city Fair cemetery of Pereyaslav-Khmelnytsky.
Key words: grave cross, grave, city cemetery, sandstone.
Автор: Олена Жам (м. Переяслав-Хмельницький)
ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки НІЕЗ «Переяслав» / ІІІ Єфремівські читання «Релігійне життя Переяславської землі (ІХ-ХХІ ст.)». – Збірник наукових статей. – Випуск 7(9) – 2014. – С. 95-105.
Джерело: Переяславщина
