Пероволока – село досить велике, більше 2 тисяч мешканців, якщо їхати з Бучача на Зарваницю, не оминете, щоправда основні пам’ятки знаходяться трохи осторонь основного шляху.
Згадується село вперше в 1378 році, у фундаційній грамоті шляхтича Міхала Авданця з Бучача. У 1469 році брати Міхал і Ян Язловецькі провели поділ спадку батька, за яким Переволоку отримав Ян.
Колись у селі діяли дві греко-католицькі церкви: Пресвятої Трійці (1727, нова церква 1934 року) та святого Юрія (1752, нова церква 1895 року). Село територіально поділяється на дві частини: Горішню і Долішню Переволоки. Відповідно храми теж знаходяться у цих двох частинах села: Святого Юрія в Горішній і Святої Трійці в Долішній.
Коли почались гоніння на грекокатолицьку церкву, у селі діяла одна з найбільших у краї підпільних греко-католицьких громад. Підпільні богослужіння проводились в домашніх оселях парафіян.
А самі церкви стали православними.
Церква св Юрія у всі часи була відчиненою для мирян, до неї приходили з усіх навколишніх сіл. У 2006 році, парафіяни розпочали капітальний ремонт храму: встановили хрести, змінили конструкції на даху, виконали зовнішні малярні та штукатурні роботи.
Храм св.Трійці під час Другої світової війни зазнав руйнувань. Після війни радянська влада храм закрила, а колгосп будівлю спочатку використовував, як комору для зерна, а пізніше — як склад отрутохімікатів.
З початку 1989 року починається відродження храму Святої Трійці, проводяться регулярні богослужіння. У 2009—2010 роках зроблено зовнішній ремонт.
Вже коли у 1990 році утворили греко-католицьку громаду, сталось так, що вона не отримала жодного з храмів, котрі історично належали їй.
Згодом парафіяни отримали приміщення старої школи, яке переобладнали під храм св Йосафата. Церкву 2007 року було освячено.
Три каплички в селі – нові: св. Покрови (1989), св. Йосафата (1990), Різдва Пресвятої Богородиці (1999).
На центральній вулиці села, у сквері є (чи може вже й нема, але 2016 року ще був), цікавий пам’ятник жінці, що присіла на лаву, поруч неї книга. Спочатку подумалось, що то Леся Українка. Але потім місцевий дядько сказав, що то пам’ятник вчительці-комсомолці, яку вбили, і ще не вирішили, що з ним робити.
Текст та фото Ігоря Дорожка.
