Костел Внебовзяття у Язловці розкриває історичні таємниці

Три роки тому, під час своїх мандрів Галичиною “Віртуальні віитрішки” зробили  відкриття принаймні загальнонаціонального рівня. Це був унікальний корпус графіті XVI-XVIII століть, знайдених в закинутому костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Язловці біля Бучача, що на Тернопільщині. Знахідка дійсно виявилася унікальною, – до цього всі великі корпуси давніх графіті в Україні були прив’язані виключно до храмів княжої доби (чому так – пояснимо далі). Крім того це був перший в Україні римо-католицький храм з такою величезною кількістю давніх написів та малюнків – їх тут, принаймні, більше трьох-чотирьох сотень. Можливо навіть півтисячі – деякі написи ледь продряпані і їх не одразу помітиш.

Як свого часу пояснив “Віртуальним витрішкам”  чи не найкращий спеціаліст в Україні зі середньовічно-ренесансних графіті,  доктор історичних наук, заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко, основний масив написів XVІ-XVIII століть залишених на стінах храмів — справа рук польської та української шляхти. Зазвичай вони містять особове та родове ім’я, інколи рік або дату відвідин храму. Колись у такий спосіб «графітіст» наголошував про свої відвідини певного храму чи паломництво до нього. Крім того це, за тогочасними уявленнями,  мало сприяти тому, що виголошені у храмі молитви будуть почуті, а прохання до Бога чи якого Святого – задоволені.

Також, за середньовічно-ренесансними та ранньо модерними уявленнями, будь-який напис у храмі автоматично освячувався самим храмом. Відповідно, освячення власного імені та прізвища мало принести додаткові гаразди, тому храмовий автограф  виконував ще й роль оберегу.

Видряпування на стінах храмів своїх імен колись було дуже поширеним та масовим явищем. Але на сьогодні храмові графіті, та ще й у великій кількості –  величезна рідкість.  У більшості випадків всі вони закриті від дослідників нашаруваннями наступних століть, або просто знищені часом.

Зазвичай такі графіті знаходять під час проведення масштабних реставраційних робіт, як те сталося з написами Софії Київської та інших давньоруських храмів. Їх виявили, коли почали звільняти автентичні фрески від шарів чисельних поновлень.

У випадку з костелом в Язловці свою роль зіграла сумна доля закинутого храму. Спочатку тут впав дах. По тому – склепіння. Далі під дією опадів відпали пізніші нашарування і відкрився найдавніший шар тиньку з сотнями написів і малюнків, які давні відвідувачі храму вишкрябували на його стінах впродовж кількох століть. Найдавніші записи тут датуються 1590 роком, наймолодші – першою третиною ХІХ ст.

Це й пояснює, чому графіті раніше були невідомі науковій спільноті. Коли храм обстежували науковці всі ці написи ще ховалися під «новим» тиньком, а коли вони відкрилися, – туристи просто не розуміли що це.

2022 року пан В’ячеслав Корнієнко планував провести великі дослідження графіті Язловця, але на заваді стало повномасштабне російське вторгнення.

«Такі комплекси важливі як джерело, що фіксує реальне пересування людей у межах Речі Посполитої, надійно встановлює їх зв’язок із конкретним населеним пунктом, — пояснив В’ячеслав Корнієнко. — Часто ці написи фіксують імена представників родин (шляхетських чи міщанських), про які в писемних пам’ятках згадок немає».

Власне це й трапилося в Язловці.

Цього разу автор потрапив до нього ненадовго та досить несподівано для себе. Але все ж зробив низку нових світлин графіті. Одна з них від початку привернула увагу досить великим та чітким шрифтом, а головне датою 1591 рік. По тому захотілося дізнатися, а чи немає в загальнодоступних історичних джерелах якихось згадок про пана Станіслава Стшемецького (Strzemecki), який понад чотири століття тому залишив тут свій автограф.

Сподівання щось «накопати» були немарними. По-перше запис було зроблено досить великими літерами і він добре виділялися на тлі інших. Це вказувало на непростий статус дописувача. По-друге Стшемецькі –  досить нечасте прізвище, на відміну від пана Kowalowsky, який себе увічнив неподалік.

Зауважимо, що свого часу ці написи робилися абсолютно легально та відкрито. Принаймні з дозволу господарів храму ченців-домініканів, які спеціально виділили під графіті хори костелу (в інших місцях записи не зустрічаються). Чернечих автографів, до речі,  в Язловці теж вистачає.

“Віртуальні Витрішки” мають версію, що всі записи 1591 р. зроблені шляхтичами та ченцями у день освячення храму. Типу – ми були на цьому торжестві.

Спроба завершилася успіхом! Як виявилося родина шляхтичів Стшемецьких гербу «Любич» колись була досить широко відома на Бучанщині взагалі і в Язловці зокрема! Найвідомішим її представником був Кшистоф Стшемецький (????-1671), який навіть потрапив до Вікіпедії. При чому не лише польської, але навіть української. Ба! Власне на загадку його родоводу і проливає світло знайдене у храмі графіті.

Але спочатку трішки про пана Кшистофа.

Кшистоф Стшемецький, як і личить правдивому шляхтичу, присвятив своє життя захисту Батьківщини. Вже в юності він воював у складі панцерної корогви великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім — у гусарській. Брав участь у битвах з московитами, волохами, у Пруссії. У битві з турецько-татарським військом під Цецорою (вересень 1620 р) не покинув коронного гетьмана, був поранений, потрапив у полон, де був два роки. Повернувшись з полону воював далі.

З відомих подвигів – активна участь в обороні Городенки від татар, коли він під час контрвипаду (вилазки) зумів захопити зелений ворожий прапор. Відома також трагічна історія з його матір’ю  Катажиною Бориславською гербу Шренява, дочкою подільського підкоморія Пйотра Бориславського. Коли жінку захопили у полон татари, то Кшистов поїхав до Криму, аби її викупити. На жаль та померла і він привіз додому лише останки матері, аби поховати її на батьківщині.

На загал життя цього цікавого персонажу було яскравим та насиченим. Але наша розповідь не про це.

Донедавна залишалися розбіжності відносно особи батька Кшистофа Стшемецького Зокрема за свідченням Stanisława Józefa Duńczewskiego (1701-1767) його батьком був Миколай Стшемецький, який загинув «у квітучому віці» від татарської руки і був похований разом з домініканцями в Язловці (тобто у цьому самому костелі Внебовзяття або поруч з ним). Згідно з Каспером Несецьким (1682-1744), батька пана Кшистофа звали Єнджей Станіслав.

Завдяки знайденому графіті в заочній суперечці між Несецьким та Дунчевським відносно генеалогії  пана Кшистофа, яка триває вже не одне століття,  тепер можна поставити крапку. Враховуючи час виникнення запису на стіні костелу – 1591 рік та зважаючи на нечисленність роду Стшемецьких, залишити цей автограф міг лише батько пана Кшистофа і більше ніхто. Відповідно рацію мав саме єзуїт, історик, дослідник генеалогії та геральдики Каспер Несецький, а не астроном, математик та трішки історик Станіслав Дунчевський.

Звісно, що назвати це відкриття глобальним чи сенсаційним аж ніяк неможна. Це лише знахідка чергового невеличкого скельця, з якого складається безмежна мозаїка Історії. Але без цього шматочка смальти вона була би неповною.

З іншого боку це показує, скільки усього може ховатися за звичайнісіньким автографом, продряпаним на стіні. Можна припустити, що при ретельному та повномасштабному досліджені корпусу графіті Язловця можуть з’явитися вже справді сенсаційні знахідки. Тим більше, що в Язловці побувало чимало не просто відомих, а знаменитих осіб. А розписатися на стіні храму було доброю традицією.

“Віртуальні витрішки”

Подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки»  можна переказавши кілька гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. (Дмитро Полюхович)

Одночасно будемо дуже вдячні за репости в соціальних мережах.

Проект “Віртуальні витрішки” спочатку базувався в “фейсбуці”. Але по тому, як Цукер зліквідував дуже файний сервіс “нотатки” (там можна було ставити тексти з фото як оцей), довелося “переповзти” на ЖЖ. Пізніше – на “блогспот” (можете ЗАЗИРНУТИ, там багато цікавого), але це дуже відстійний сервіс, який чомусь навіть гугл не індесує. З любязної згоди “Україна інкогніта” наші “Витрішки” тепер приписуються тут.