Перша згадка про село Плугів відноситься до 1469 року. Саме тоді пан Свинка показував королівським ревізорам «акт вічного надання». Село звалося тоді Плєхов, а в пізніших актах – Плухів. У 1477 році Павло, власник Олеська, позичив у Петровського 60 гривень, за що віддав йому село Плугів. За ревізією 1515 року село належало Золочівському ключу Львівської землі, на території якого знаходилось 10 ланів землі, заселених селянами, а також ручний млин.
У 1532 році Станіслав Сєнєнський продав феодалу Андрію Гурці місто Злочів із навколишніми селами серед ких був Плугів. Феодал Гурка був змушений звільнити мешканців від податків на 14 років, щоб вони могли відбудувати свої садиби, знищені частими війнами, набігами татарів і турків.
1598 року Марко Собеський купив Плугів та багато інших сіл у Зборовських. Селяни платили йому данину в розмірі 100 польських злотих на Зелені свята, відробляли панщину: косили сіножаті та працювали в полі на жнивах.
14 вересня 1604 року в селі зупинялося українсько-польське військо яке 20 червня 1605 року захопило Москву[2].
У 1649 році село та його околиці були спустошені татарами, представник села заявив Софії Теофілії Собеській, що через спустошення села не зміг вибрати податків бо люди вимерли.
У 1672 році Плугів був захоплений татарами. Село було знищене. Вигляд тодішнього села описаний у «Anegtotes» 1687 року: «Село по недавнім знищенні татрами, мало всього кількадесят хат, сплетених наскоро з галуззя, є розкинене в долині в лісових горбках. Над потоком клекотіло кілька млинів, а в середині стояла нужденна корчма».
На час скасування панщини в Плугові 87 дворів мали від 14 до 16 моргів землі. Крім цього, 42 господарства мали в своєму користуванні від 570 санжів до 4 моргів землі. Більш заможніші селяни працювали менше і замість панщини часто платили викуп, який становив 28 тис. франків протягом 20 років.
Під час Австрійського панування біля Плугова були засновані німецькі колонії Броніславівка і Казьмірівка. У 1860-х роках XIX століття село було поділене на дві частини: до колії — Закути, а друга — Плугівщина. В 1856 році була перша громадська школа. У Броніславівні існувала з 1867 року німецька етатова школа.
Текст із Вікіпедії
Церква святої Параскеви
У селі раніше були дві дерев`яні церкви – Положення ризи пр.Богородиці (1738 р.) і на 23 роки молодша неї св. Параскеви. Перша стояла на схилі західної околиці села, близько до існуючої тепер залізниці, перед мостом і за словами місцевих мешканців згоріла.
На її місці збудована сучасна мурована церква. Друга церква св. Параскеви збереглася до сьогодні.
За переказами на її місці у давнину було язичницьке святилище. Збудована з ялинових брусів за наказом гетьмана Богдана Хмельницького, у пам`ять про 40 важкопоранених козаків, яких схопив польський загін і живцем кинув до місцевого озера. Біля церкви зберігся старий кам’яний козацький хрест.
Перебудована в 1753 році. В інтер`єрі збереглися настінні розписи з XIX ст. У 1943 році в церкві було зафіксоване чудесне оновлення ікон. Пам’ятка архітектури національного значення. Церква в користуванні громади УГКЦ.
Стоїть недалеко ценрту села, на схилі, біля залізниці. Складається з трьох зрубів (нава незначно ширша), орієнтованих на одній осі зі сходу на захід. З півночі до вівтаря прилягає ризниця, а до бабинця від заходу та півдня прибудовані присінки (західний рівноширокий бабинцю).
Будівля оточена широким опасанням на деревяних стовпах з підкосами. Під опасанням стіни з відкритих брусів зрубу, над опасанням – кожуховані гонтами. Церкву завершують три світлові восьмерики (над навою більший), вкриті шоломовими банями з ліхтарями та маківками.
На південь від церкви розташована деревяна квадратова в плані двоярусна дзвіниця під наметовим дахом.
Текст із сайту “Дерев’яні церкви Західної України”
