Біла Підляська Biała Podlaska – місто (70 тисяч мешканців) у Люблінському воєводстві. Пишуть, що походження назви українське, адже це Підляшшя, або Берестейщина, яку завжди вважали українським етнічним регіоном (нині у складі Білорусі). Заснував місто Петро Янович із роду Іллінічів. Його прізвисько було Білий, от поселення назвали Біла. Перша письмова згадка датується 1345 роком, а у кінці 15 століття Біла отримала Магдебурзьке право, хоча, стосовно останнього – то його пізніше, нібито, скасували, і надали повторно аж у 1670 році.
У другій половині 16 століття місто потрапило під владу Радзивіллів, й належало їм аж до згасання роду у 1813 році. Тривалий час воно називалося Біла Радзивіллівська, а в часи російського панування у 19 столітті повернули першу назву – Біла.
Гербом міста є архангел Михаїл, який вбиває змія. В центрі стоїть символічна скульптура, щоправда змій на ній, більше схожий на великого крокодила. Такий герб затвердили у часи Радзивіллів, які в 1620-роки почали будівництво у Білій потужного замку. Частина цього замку, разом із великим палацово-парковим комплексом, нині є головною пам’яткою Білої Підляської. На туристичних магнітиках зображають в’їзну надбрамну вежу, яку звела у 1720 році Анна Радзивілл (із Сангушків).
Палацово-парковий комплекс Радзивіллів
Палацово-парковий комплекс Радзивіллів складається із великого палацу, кількох флігелів, які нині виконують різні функції, двох каплиць, двох брам та надбрамної вежі. Також збереглися частини замкових валів.
Період володіння містом князів Радзивіллів – це період його розквіту. Усі пам’ятки міста, а їх немало, зведені за Радзивіллів. Вони навіть академію заснували у 1628 році, яка, нібито, була філіалом Краківської академії. Нині у приміщеннях академії ліцей.
Слід відзначити, що цей княжий рід Радзивіллів відзначався релігійною толерантністю. Самі князі були і православними, і католиками, й уніатами, і навіть аріанами (социніанами), відповідно і сакральна спадщина їхня різноманітна. Найгарніший храм міста – бароковий шедевр – храм Різдва Богородиці, який звели у 1747-1759 роках, як церкву святої Варвари при греко-католицькому василіанському монастирі. Від 1765 року це було місце значного паломництва греко-католиків Підляшшя, адже тут зберігалися мощі святого Йосафата Кунцевича, перевезені сюди із окупованого росіянами Полоцька. Коли Росія дісталася і до Білої, мощі було наказано поховати у підземеллях храму, а вхід замурували. Церкву ж росіяни перетворили на православну, й, навіть, начепили на неї свої бані-цибулинки.
Храм Різдва Богородиці. Подаємо фото із Вікіпедії (ось звідси), адже власні фото було втрачено
У 1916 році Білу захопили німецькі війська. Храм святої Варвари перетворили на гарнізонну євангельську кірху. На прохання айстро-угорських вояків у підземелля храму були розкопані і мощі святого Йосафата знайшли. Їх перевезли у Відень, а потім у Рим, у базиліку святого Петра.
У 1919 році храм святої Варвари передали римо-католикам і переосвятили на честь Різдва Богородиці.
Найстарішою церквою Білої Підляської є костьол святої Анни. Його збудували у 1579 році у готичному стилі, пізніше він набув барокових рис.
Починаючи від 18 століття Радзивілли вели немало справ із єврейськими купцями і у Білій зросла єврейська громада. У 19 столітті більше половини населення міста становили євреї. Тут було декілька синагог, які до нашого часу не збереглися. У часи Другої світової війни майже усе єврейське населення Білої було знищено.
Стара частина Білої Підляської зазнала сильного російського впливу у 19 столітті, тому про неї не скажеш,що вона вау яка гарна. Але досить затишна, доглянута, має значний комплекс житлових еклектичних будинків, тому її варто відвідати. Крім згаданих вище храмів у місті є і православна церква, і ще декілька цікавих католицьких храмів. Є православне та єврейське кладовище. Слід згадати, що українське населення Білої було депортоване під час операції «Вісла», тому нині абсолютну більшість становлять поляки.
Текст та фото Романа Маленкова.
Церква святої Анни
