Голюб-Добжинь Golub-Dobrzyń – не найвідоміше, для українських туристів, польське місто, хоча дивно, адже тутешній замок дуже класний, а саме місто має досить цікаву історію. Прикордонну. Майже весь період існування міста, яке до 1941 року було двома окремими містами, тут був кордон.
Жили собі два містечка – Голюб і Добжинь, на різних берегах річки Дрвенца, у різних країних. У 1231-1454 рр. це були Тевтонський орден та Польща, у 1772-1918 рр. – Пруссія і Росія. А об’єднала два міста у одне Німеччина – Третій рейх, під час окупації, у 1941 році.
Частини міста досить сильно відрізняються – Голюб був під Пруссією, і він має красиву старувку із площею Ринок, із двома крутими готичними храмами і залишками фортечної стіни, а у Добжині, який був під Росією, немає нічого, крім простенького костьолу та супермаркетів.
Головна окраса міста Голюб-Добжиньський – його замок. Розташований на високому пагорбі він помітний звідусіль. Нині у приватній власності, замок виконує функції готелю, ресторану та музею. У наші відвідини, на Різдво, ресторан був закритий, в готель, розташований на верхньому поверсі, пускали лише постояльців, тому ми оглянули лише музей, чого власне й хотіли. Дуже сподобався – всім рекомендую, а особливо колекція гармат, які знімалися в різних історичних фільмах. Деякі із гармат величезного розміру.
Ще у 13 столітті тут стояла дерев’яна фортеця, яка охороняла переправу через Дрвенцу. Після приходу на ці землі Тевтонського ордену, у 1304-1306 рр., замок вибудували із цегли. Тривалий час він був військовою базою для рицарів. Під час знаменитої Грюнвальдської битви, тут збиралися війська тевтонців, які далі йшли на Грюнвальд, до своєї смерті.
Змінюючи власників, витримуючи облоги і штурми, замок дотяг до 17 століття, коли його власницею стала Анна Ваза, сестра короля Сигизмунда ІІІ. Тоді замок перебудували й він отримав прекрасні ренесансні форми, які ми бачимо нині.
Замок у Голюбі-Добжині – відомий у Польщі центр історичних реконструкцій. Він був першим, де, ще у 1977 році, почали проводити рицарські бої.
Текст та фото Романа Маленкова.
