На південному сході Польщі, за 40 кілометрів від українського кордону та за 10 від словацького, у мальовничих горах лежить лемківське село Команча Komańcza. Щоправда, лемків тут дуже мало – лише ті, що змогли повернутися із чужих земель, після масової депортації. Але їх тут все таки більше, ніж у більшості інших колишніх лемківських сіл. Здається так, що Команча має якесь особливе значення для українців (лемків), адже тут нині є діючі православна та греко-католицькі церкви, відповідно і громада українська є, але в якій кількості – ніякої статистики я не зустрічав – поляки не ведуть, а українці…
На початку 20 століття в Команчі мешкало близько 900 осіб, з яких 728 були українцями (греко-католиками). У 1918 році, після проголошення ЗУНР, українці Підкарпаття теж захотіли власну країну. Можливо, вони б приєднались до ЗУНР, але це неможливо було зробити географічно – від України вони були відрізані шматком гірської малолюдної території. Тому спочатку українці Сяноцького повіту, куди входила і Команча, вирішили зробити своїм центром саме Сянок, але ж там квартирувало польське військо, була велика небезпека завчасного провалу, тому столицею обрали Команчу. Східно-Лемківська республіка, яку пізніше почали називати Команчанською.
В Команчанську республіку увійшли 33 села, які зайняли органи місцевої влади і сформували Українську Національну Раду. Очолив це квазідержавне утворення священик Пантелеймон Шпилька. А ще було створено комісаріат (виконавчий орган) та ухвалено прапор – блакитно-жовтий, та форму і зміст державної печатки. Три місяці існувала Команчаська республіка – з 4 листопада 1918 року, до 23 січня 1919 року. Потім прийшли польські війська, і після нетривалих боїв, ліквідували її.
Головна пам’ятка і окраса села – Покровська церква, зведена у прекрасному лемківському стилі, з чотирма банями та дзвіницею, яка стоїть окремо. Збудували храм греко-католицьким, у 1802 році. Від 1962 року вона підпорядковується польській автокефальній православній церкві. Храм змінив конфесію, в результаті все тієї ж сумнозвісної операції «Вісла», коли майже усіх українців із південно-східних польських областей було депортовано.
У 2006 році Покровська церква згоріла – від неї залишився лише фундамент, врятувати вдалося лише дзвіницю. Але збереглися фотографії і креслення храму, і його відбудували у первісному вигляді. Вже зараз навіть не видно, що церква відбудована – шалівка потемніла. Й стала схожою на стару. Церква прекрасна, і навіть, не зважаючи на те, що вона відбудована, її обов’язково варто побачити, як і гірське село Команча – напрочуд мальовниче і затишне.
А ще тут є дерев’яний костьол святого Йосифа зведений 1949—1950 роках.
Текст та фото Романа Маленкова.
