Село Овчари Owczary до 1946 року називалося Рихвальд, причому назва ця була постійною і дуже давньою, в офіційних документах зустрічалася від 1404 року. Але назва була німецькою, тому після війни село відразу перейменували.
Овчари лежать у Горлицькому повіті Підкарпатського воєводства. До України звідси 130 км, але ці землі можна вважати українською етнічною територією, адже до операції «Вісла» тотальну більшість населення тут складали лемки-українці. У Овчарах, наприклад, із 1160 мешканців, українців було 1120 осіб. І вони, звичайно, мали свою церкву, яка збереглася до нашого часу. Не просто збереглася – Покровська церква об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це шедевр лемківської архітектури, і один із взірців класичного лемківського стилю.
Збудували храм у 1653 році. Судячи з усього, це був один зруб, який пізніше добудовували – 1701 році звели вівтарну частину, а у 1783-му – вежу, яка виконувала функції дзвіниці, доки поряд не збудували дзвіницю муровану. У 1938 році храм був розписаний, поліхромними розписами.
У 1948 році, після депортації українців із їхніх земель, церкву передали римо-католицькій єпархії, але у 1956 році частина українців повернулася. Вони надали запит на повернення храму греко-католицькій конфесії. Я так зрозумів, що храм не повернули, а лише дозволили проводити в ньому служби, а із 1998-року він у спільному користуванні греко- та римо-католикої громад Овчарів.
У 1995 році Покровська церква у Овчарах за стан збереженості отримала міжнародну нагороду Prix Europa Nostra. А у 2013 році її, та ще 15 церков на території України та Польщі внесли у Список об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під узагальненою назвою – Дерев’яні церкви карпатського регіону. Це храми на території України у Потеличі, Маткові, Жовкві, Дрогобичі, Рогатині, Нижньому Вербіжі, Ясінях, Ужку; та на території Польщі у Хотинці, Смільнику, Туринському, Квятоні, Брунарах, Радружі та Поворознику. У двох останніх Україна Інкогніта ще не була, але обов’язково виправимось, нехай тільки кордони відкриють після карантину.
Текст та фото Романа Маленкова.
