У 1918 році в цій будівлі було розміщено Міністерство шляхів сполучення УНР (міністерство транспорту). У ніч з 13 на 14 листопада 1918 року в цій будівлі, на таємних зборах представників українських політичних партій, що входили до Українського національного союзу, схвалено план повстання проти гетьманського режиму. Одночасно було обрано тимчасовий революційний уряд — Директорію УНР, у складі Володимира Винниченка (голова), Симона Петлюри, Федора Швеця, Панаса Андрієвського та Андрія Макаренка.
Нинішній стан будівлі – ганьба Києва, київської влади і України. Будівля, яку звели у стилі неоготики у 1874-1875 рр. нинішнім власником, назву якого навіть важко вимовити – Центелеввтормлинбуд, доведена до стану напівруїни. І це в самому центрі міста (бульвар Тараса Шевченка, 34). Із 2008 року оця організація, з умовною назвою складною для людської пам’яті (практично Рога і копита) доводить унікальну історичну садибу до станну руїни. З цього приводу вже було немало судів, але адвокати рогівікопит, відпрацьовують свої 30 срібняків, та й судам байдуже було до історичної спадщини України. Справа дійшла до Верховного суду, який перший раз переніс засідання без розгляду справи, а після другого засідання постановив провести ще один розгляд справи 13 грудня 2022 року.
Садиба із номером 34 на Бібіковському бульварі (так раніше називався бульвар Тараса Шевченка) була побудована у 1874-1875 рр. за проектом архітектора В.Краузе. Стиль ансамблю – неоготика. Замовницею була дружина колезького асесора, Ф.Модзелевська. Після побудови вона купила і сусідню садибу (номер 32, знесено у 1984 році), розширивши свої володіння.
У 1879 році, після смерті чоловіка, Модзелевська продала садибу Івану Терещенку – багатому цукрозаводчику із родини «цукрових королів» імперії. Станом на 1884 рік садибний будинок мав 23 кімнати, також кімнати були у сусідньому двоповерховому флігелі, майже весь перший поверх якого, займали каретна і стайня.
Після смерті Івана Терещенка у 1903 році, власність перейшла до його вдови, Єлизавети, яка мешкала тут із чотирма дітьми. Хоча родина Терещенків постійно не жила у цій садибі, адже мала декілька інших, в тому числі за кордоном.
В садибі провів дитячі роки і юність міністр фінансів, а згодом міністр закордонних справ Тимчасового уряду Росії – Михайло Терещенко. У червні 1917 ро ку він брав участь у переговорах з Українською Центральною Радою в Києві. З листопада 1917-го в будинку розмістилося Генеральне секретарство шляхів Української Народної Республіки (УНР), а згодом Міністерство шляхів сполучення УНР.
За часів Української Держави (гетьмана Скоропадського) в будинку розмістилися більшість структурних підрозділів Міністерства шляхів сполучень Української Держави. Окремі структурні підрозділи якого розташувалися в приміщеннях на вул. Богдана Хмельницького, 10 і 23, а також на Володимирській, 64.
В радянський час садибу було перетворено на житловий будинок, а із 1984 році тут розміщувались адміністративні установи.
Садиба складається із садибного будинку, флігелю, огорожі з брамою та господарських будівель. Зараз (грудень 2022 р.) усе це належить Центелеввтормлинбуду – фірмі, яка у 2008 році, якимось чином, отримала права на володіння садибою. Вони взяли зобов’язання провести реставрацію, але замість цього… В будівлі вибиті майже всі вікна, вона повністю обмальована графіті, на даху й деяких ярусах вже почали рости дерева, а стіни мають великі щілини. За 14 років у садибі не було проведено жодних реставраційних і просто ремонтних робіт. Все виглядає, як планове доведення будівлі до руйнації, з метою подальшого будівництва на її місці нової будівлі. Верховний суд України, який розглядає позов Прокуратури, щодо повернення будівлі у комунальну власність, вже кілька раз переносив свої засідання.
Сподіваємося, що Верховний суд України винесе правильне рішення – відбере історичну будівлю у недобросовісних власників і поверне київській громаді.
Текст та фото Романа Маленкова
При написанні використані:
Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Книга І, Ч ІІІ. С-Я. Київ. – Відповідальний редактор Петро Тронько.
Ярослав Файзулін, Максим Майоров, Олександр Кучерук. Київські адреси Української революції 1917-1921. Путівник. Київ, «Гнозіс», 2021.
Далі фото інтер’єрів від Кирила Степанця
