Сасів – нині село у Золочівському районі Львівської області, в якому мешкає близько семисот осіб. До 20 століття це було містечко із Магдебурзьким правом, яке у 1615 році заснував руський воєвода, власник Олеського замку, Іван Данилович. Він був представником гербу Сас, тому й назвав місто – Сасів.
До Сасова, на цьому місці стояло село Комарів, тому Данилович заклав місто не на порожньому місці. Пізніше його донька, Теофілія, вийшла заміж за Якуба Собеського й народила йому сина – Яна, який в майбутньому став королем Речі Посполитої. Разом із Теофілією Сасів перейшов у власність до Собеських.
У 1675 році кримський хан Хаджі II Ґерай спалив Сасів, а у 1682 році поселення втратило магдебургію і статус міста.
Нове жеття Сасів отримав у 19 столітті, вже у складі Австрійської імперії. Тоді тут знайшли значні поклади лікувальних мінеральних вод і перетворили поселення на курорт. Тоді ж до Сасова повернувся статус містечка. Тутешня одолікарня приймала до 400 відпочивальників за сезон. Було впорядковано територію містечка, створено парки. Функціонування курорту припинилося в часи Першої світової війни і більше не відновилося у повному обсязі.
Слід зазначити, що від заснування і до Другої світової війни у Сасові мешкала значна єврейська громада. Під час німецької окупації більшість сасівських євреїв знищили.
Текст Романа Маленкова.
Головні пам’ятки Сасова це дерев’яна Миколаївська церква та костел Різдва святого Йоана Хрестителя. Ось як про них пише Вікіпедія:
Миколаївська церква
На одвірках церкви зазначено дату «1731», яку і вважають датою спорудження, хоча деякі джерела датують її XV століттям.
До нас дійшов переказ. В місті була юдейська громада, звісно, що євреї мешкали по сусідству один з одним. Церква стояла тоді на Леваді над Бугом. Якось зайнялася велика пожежа в єврейському кварталі. Тоді один єврей побіг під церкву святого Миколая молитися про врятування своєї хати. Всі будинки згоріли, а його лишився цілим. Дивними залишаються й ті факти, що дерев’яна церква лишилася неушкодженою під час пожежі 1887 року, а також першої та другої світової війни, за часів СРСР церква залишалася діючою. Можливо, і справедливо тоді припустити, всупереч думкам дослідника Драгана, про те що не змогла б зберегтися до наших часів церква споруджена у XV столітті.
Як вже зазначалося раніше, церква стояла на Леваді, в передмісті Сасова. Вона була при жіночому монастирі. В середині XVIII століття церкву перенесли в центр міста, а за розпорядженням єпископа Льва Шептицького у 1759 році монастир був закритий, будівлі продані за 2 тис. злотих, монахині були переведені в Словіту. Після свого перенесення церква набула барокові багатогранні бані. Інтер’єр церкви прикрашає семиярусний іконостас, виготовлений до другої половини XVII століття. Ікони вражають своєю майстерністю — «Втеча до Єгипту», «Христос і Самарянка», «Георгій-змієборець» датуються 1681 роком, «Перенесення мощей св. Миколая» датується 1685 роком. Вони не були перемальовані. Дослідники вважають, що вони належать пензлю Івана Рутковича з Білого Каменю або його дуже талановитого сучасника. У 1977 році стан іконостасу був дуже незадовільний, науково-реставраційна виробнича майстерня зі Львова розпочала реставраційні роботи.
1910 року стару дерев’яну дзвіницю розібрано, а на її місці споруджено нову — муровану. У 1963 році Миколаївську церкву було внесено до реєстру пам’яток архітектури. Після цього куполи та опасання були перекриті бляхою.
З XVIII століття й до 1944 року церква була дочірньою, головною службою була Преображенська. Після того як головну церкву було зруйновано, служіння велися в церкві святого Миколая та костелі. В середині 1960-х років храм був закритий. Від 1990 року церква належить місцевій греко-католицькій парафії.
Костел Різдва святого Йоана Хрестителя
У 1628 році у Комарові було споруджено дерев’яний костел за кошти Івана Даниловича, 27 вересня 1631 року засновано тут парафію. Оскільки костел був дерев’яним, то під впливом природних явищ (дощ, сніг, вітер) будівля святині потрохи почала просідати, дах протікати, підлоги прогнили, тобто знаходився у жахливому, аварійному стані та існувала ймовірність його завалення, тому 1693 року було збудовано другий дерев’яний храм за кошти польського короля Яна III Собеського. 6 липня 1766 року архієпископ Вацлав Сераковський консекрував святиню під час візитації до парафії. За тих 100 років, що костел був у використанні, будівля святині потребувала значного ремонту. Тоді було вирішено будувати новий, камінний костел. Так упродовж 1864—1868 років коштом графа Вацлава Баворовського, Ф. Крегшабера та парафіян, у Сасові був споруджений мурований костел у стилі неоготики, який освятили 1873 року. У 1888—1893 роках святиню було відновлено за кошти вірних та графа Вацлава Баворовського після суттєвих руйнувань, завданих пожежею 28 липня 1887 року. Останнім парохом був отець Антоній Венсецький, який у 1946 році разом з деякими польськими родинами виїхав до Польщі. За радянських часів, від 1946 року в приміщенні костелу були почергово майстерня та склад і лише 2003 року почалося відновлення святині. 26 червня 2004 року єпископ Мар’ян Бучек відправив першу Службу Божу у відновленому храмі. Нині Сасів обслуговують дієцезіальні священики з парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві. Тепер лише на свята костел відчиняє для парафіян свої двері[15]. До другої світової війни тут зберігалась срібна дарохранильниця в позолоті з гербом Собеських, теперішнє її місце перебування невідоме. Нині тут зберігається голова фіґури Іоанна Хрестителя.
Фото Романа Маленкова.
