Шни́рів — село в Україні, Золочівському районі Львівської області. Відстань до центру громади становить 15 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Броди становить 15 км.
Село було центром Шнирівської сільської ради, якій були підпорядковані села Шнирів, Білявці, Бовдури, Клекотів.Населення становить 514 осіб.
Село Шнирів засноване 1545 року. Перша згадка датується 1546 роком, а в документі «Уточнення кордонів між Польщею і Великим Князівством Литовським» згадане як Шнерево.
У 1856 році від епідемії холери у селі померло багато людей. Під час першої світової війни через своє близьке розташування до лінії фронту село було знищене, будинки зруйновані, а місцеве населення евакуйвано вглиб Австро-Угорщини, а також багато втекло на територію сусідньої Російської імперії. На початку німецько-радянської війни в околицях Шнирева точилися запеклі бої між радянськими та німецькими військами. У березні 1944 року в селі перебував штаб з’єднання партизанських загонів під командуванням Михайла Наумова.
У повоєнний час в Шниреві споруджено 225 житлових будинків, а також діяли восьмирічна школа, клуб та бібліотека. У 1960-х роках тут знаходилася контора місцевого колгоспу «Дружба». Основним напрямом діяльності колгоспу було вирощування зернових та технічних культур (хміль, цукрові буряки, льон-довгунець), а також молочне тваринництво. Крім того, за колгоспом були закріплені млин та дві пилорами. На території сільської ради працювала цегельня.
У Шнирівській загальноосвітній школі діє історико-краєзнавчий музей історії села.
За часів Австро-Угорщини протягом 1912-1913 років для лісовозів була споруджена 39-кілометрова вузькоколійна залізниця Броди — Шнирів. Під час бойових дій першої світової війни російські та австрійські вояки влітку 1915 року розібрали 31 кілометр колії. Після 1919 року 18 км колії, шириною 60 см, було відбудовано. На вузькоколійці працювали танк-паровози 1913 року випуску, захоплені у 1915 році російськими військами у німців.
В Шнирові збереглася Вознесенська церква. Дерев’яна, збудована у 1767 році. Ось як про неї пише сайт “Дерев’яні церкви Західної України”:
Церква збудована у 1765 р., як тридільна і триверха. Пізніше добудували бокові рамена і розширили бабинець. Була відновлена у 1930 р. До 1939 р. перебувала під патронатом банкової спілки Вільгельма Шмідта.
Фігура Божої Матері, що стоїть на церковному подвір’ї, встановлена у 1894 році на знак подяки громади за чудесне врятування церкви від страшної пожежі, під час якої згоріла третина села, саме та його частина, де знаходилася церква.
Хати, що стояли неподалік вигоріли дотла, а церква чудом лишилася неушкодженою. Церква в користуванні громади УАПЦ.
Розташована на низькому підвищенні східної частини села, недалеко дороги. Будівля хрещата в плані, одноверха, її дубові підвалини опираються на цегляний підмурівок.
Складається з квадратової нави, прибудованих до неї бокових рамен, зі сходу та заходу відповідно рівношироких вівтаря з захристією при північній стіні та бабинця з великим присінком.
Бічний вхід до церкви у західній стіні південного крила нави. Будівля оточена піддашшям, опертим на фігурні випусти вінців зрубів та фігурні приставлені кронштейни.
Стіни підопасання, ризниці та присінку вертикально шальовані дошками і лиштвами, надопасання і восьмерика – оббиті бляхою (так само як стіни церкви в селі Монастирок).
Середхрестя нави завершує низький світловий восьмерик, накритий шоломовою банею з ліхтарем та маківкою. Іконостас бароковий, чотириярусний, відновлений Іваном Олендером. На південь від церкви знаходиться дерев’яна триярусна дзвіниця, завершена пірамідальним наметових дахом. На другий ярус є вхід зовні.
ЛІТЕРАТУРА: В. Вуйцик, С. Івасейко, В. Слободян “Українські церкви Бродівського району”. Львів: Місіонер, 2000 р. – 192 с.
Фото Романа Маленкова
