Старовинний Сянік – неформальна столиця Лемківщини. Напевне колишня. Хоча чому Сянік, а не Сянок? Бо так написано українською на картах. Немало українських філологів кажуть, що слово «Сянік» – це псевдоукраїнізована форма слова «Сянок», але назва вже узвичаїлася, тому правильними є обидва топоніми – і Сянок, і Сянік. А походження їх зрозуміле – від назви річки Сян. Саме тут починає українські етнічні землі наш національний гімн. Але він трохи помиляється. Точніше, помилився Павло Чубинський, який писав слова до гімну – за Сяном, західніше, ще немало українських етнічних земель.
Давно минули ті часи, коли українці у Сянку становили більшість. У 1880 році їх тут було 18%, у 1900-му – 13,5%, а у 1939-му – 11,5%. Полонізація була доволі відчутною. Але не зважаючи на те, що українці не становили більшості у місті, вони мали тотальну більшість у навколишніх селах, де воліли жити, на відміну від євреїв і поляків, тому забезпеченням продуктовими й багатьма промисловими товарами Сяноку займалися саме українці, вони мали велику участь у торгівлі, та й адміністративні установи краю теж були тут. Тому так – місто було найбільшим центром Лемківщини. На це вказують не лише українські, а і польські джерела.
Площа Ринок
Нині у сорокатисячному місті українців дуже мало. Скільки їх – не маю статистики.
Тривалий час історики відносили появу Сяноку до 12 століття – 1150 роком датується перша письмова згадка. Зовсім недавно археологи довели, що місто вже існувало у 10 столітті – під час розкопок знайшли залишки двох православних церков і цвинтаря, а також печатки Великого київського князя Рюрика Ростиславовича.
У домонгольські часи місто стояло трохи північніше, ніж нині. Хоча замок, частина якого збереглася донині, існував на високій горі над Сяном вже у 1150 році. Нині у замку музей лемківської ікони. Поряд облаштовано чудовий оглядовий майданчик, від якого відкривається прекрасний краєвид на долину Сяну. До речі, від ріки, можна побачити чудовий краєвид замкової гори.
Сянок був одним із перших українських міст, які отримали магдебурзьке право – відповідну грамоту йому надав руський король Юрій ІІ у 1339 році. Але відразу за магдебургією, у 1340-му, місто було захоплене польським королем Казимиром Великим і долучене до королівства Польського. Відтоді русини не мали керівних прав у місті, адже сюди масово прийшли поляки, німці, а пізніше, євреї.
У Сяноцькому замку в різні часи жило три королеви: Софія Гольшанська (четверта дружина Владислава Ягайла), Ізабелла Ягеллонка (польська принцеса, королева Угорщини) та легендарна Бона Сфорца – від неї нині шмат міського герба – змія, яка ковтає голого сарацина.
Сян та замок над ним
До 16 століття Сянок був квітучим дуже багатим містом, але край його пишній історії поклали катастрофічні пожежі кінця 16 століття, остання із яких повністю знищила місто – залишились лише чотири будинки, стіни замку та францисканський монастир. Останній було засновано у 1384 році. Від того часу він неодноразово перебудовувався і добудовувався. Останні рази архітектура монастиря і храму змінилася у 1905 році – тоді дзвіниця отримала два верхніх поверхи і шатрове завершення. Отой шатер на дзвіниці я був прийняв за російський, але, виявляється до російського стилю воно не має ніякого відношення, адже росіян тут ніколи не було.
Ще одним великим сяноцьким храмом, достойним уваги, є Преображенський костьол, зведений у 1874-1886 роках, у неороманському стилі. Він розташований на вулиці Гжегожа, метрів за сто від серця міста – площі Ринок. А от францисканський монастир краєм виходить на саму площу.
Площа Ринок – не найгарніша серед головних площ польських міст, але і негарною її назвати язик не повертається. Як завжди у Польщі, затишна, охайна із ратушею (без вежі) та головними торговими кам’яницями (чи то кам’яницями торгівців).
Францисканський костьол
Спасо-Преображенський костьол
Православна Свято-Троїцька церква
Колишній арсенал
Від 1772 року, після Першого поділу Польщі, Сянок опинився в межах Австрійської імперії. 3 березня 1918 року мешканці міста підтримали вступ до Української Народної Республіки. Але УНР тут була зовсім недовго – до 1939 року тут стояла Польська республіка, а потім два роки Сянок перебував під радянською окупацією, в межах УРСР.
Після Другої світової війни склад населення міста дуже змінився – 40% населення (зокрема євреїв) знищили німецькі окупанти, а українців усіх депортували у 1946-1947 роках. Відтоді тут мешкають самі поляки
Дехто порівнює Сянок із Перемешлем, адже той теж лежить на Сяні. Але як на мене, міста зовсім несхожі – архітектура Перемишля значно багатше і Сян там інший. Хіба в обох містах є бронзовий Швейк із натертим носом. Але щодо цікавості – я б дійсно порівняв ці міста, адже у Сяноку (на околиці) є Музей народної архітектури – найбільший у Польщі та третій у Європі. І надзвичайно цікавий, зокрема для українців.
Експозиції музею поділяються на три частини: Бойківщина, Лемківщина та Погір’я (Погуже). Зрозуміло, що більшість будівель представляють українські етнічні землі. Створили його у 1958 році і нині він займає площу 38 гектарів. Тут є всього повно – дерев’яні бойківські та лемківські храми, прекрасний дерев’яний костьол, дерев’яна двоповерхова синагога – таку я бачив лише на старих фото, типова площа ринок із одноповерховою, переважно єврейською забудовою. Ну й багацько автентичних будинків лемків та бойків. Дивно, що поляки не приховали свій злочин – депортацію лемків та бойків, а створили своєрідний величезний пам’ятник цим народам – скансен у Сяноку. На його відвідання я рекомендую запланувати не менше трьох годин. А напевно більше.
Текст та фото Романа Маленкова
Сяноцький скансен
Лемківська церква
Бойківська церква
Дерев’яний костьол
