Село Снітин, в якому мешкає близько дев’яти сотень жителів, розташоване у Лубенському районі.
Снітин відомий з 988 року як літописне місто Кснятин, одне з укріплень Посульської оборонної лінії. У 1106 р. в районі Снітина руські князі розбили половецького хана Кобяка. У 1239 році Снітин був зруйнований ордами Батия.
Згодом містечко значилося серед володінь Вишнивецького. Універсалом гетьмана Мазепи від 12.01.1689 р. Снітин віддано охочекомонному полковникові Іллі Новицькому. За генеральним слідством про маєтності 1729—1730 рр. Снітин входив до Лубенської сотні Лубенського полку. Володіли ним Іван та Яків Новицькі. Саме вони звели головну нинішню пам’ятку Снітина Воскресенську церкву.
Церква Вознесіння Господнього (місцева назва: Воскресенська церква) — зразок культового будівництва Лівобережної України у період переходу від стилю бароко до класицизму. Знаходиться в селі Снітин Лубенського району Полтавської області. Пам’ятка архітектури національного значення, охоронний № 1481.
У 1805 році на замовлення бунчукових товаришів, поміщиків Олександра Андрійовича та Якима Андрійовича Новицьких, збудована церква на честь Воскресіння Господнього в с. Снітин Лубенського повіту (тепер Лубенського р-ну) разом із дзвіницею.
У 1902 мала 2 будинки для квартир причту. Діяли бібліотека, школа грамоти (відкрита 1842 псаломщиком П. Барановським у власній квартирі), церковнопарафіяльне попечительство.
У серед. 1930-х світловий барабан був розібраний, покрівлю над основним об’ємом зробили чотирискатною, а саму споруду пристосували під колгоспний склад.
Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації 1942.
По війні була зареєстрована органами радянської влади 08.01.1948 за № 211. Для релігійних відправ використовувала приміщення кол. церкви площею 90 кв. м.
У післявоєнний період за рахунок релігійної громади церква була капітально відремонтована. Однак в первісному вигляді її не відновили. Замість світлового барабана був встановлений декоративний восьмигранний ліхтарик із хрестом.
1952 релігійна громада припинила свою діяльність, а споруду передали місцевому колгоспу і використовували до кін. 1980-х як зерносховище та складське приміщення.
Мурована, однобанна, прямокутна в плані споруда тетраконхового типу. Зі сходу знаходилася напівкругла апсида, а до трьох сторін були прибудовані напівкруглі притвори. Стіни споруди були розчленовані рустованими пілястрами та прорізані великими прямокутними вікнами, пластика яких підсилювалася чередуванням плоских і рустованих поверхонь, а також декоративними полосками. Центральний об’єм перекривався чотирисхилим дахом і завершувався невеликим шестигранним дерев’яним барабаном. В інтер’єрі збереглася плоска стеля з двома кільцями для кріплення панікадила. Вівтарна частина відділена від основного об’єму аркою.
У новітній час громада церкви зареєстрована 30.10.1997 за № 418. Богослужіння проводяться в культовій споруді.
Проводиться реконструкція храму: відновлено покрівлю, підлогу, проведені внутрішні штукатурні роботи.
Текст з Вікіпедії, фото Романа Маленкова.
