Вперше про Чорторийськ, який нині розташований у Маневицькому районі, згадується в літописі під 1100 р., коли руські князі зібралися на з’їзд у Витичеві, на якому було прийняте рішення відібрати у Давида Ігоровича стольне місто Володимир, а як компенсація йому дістався в уділ Чорторийськ. З цього невеликого, але суттєвого літописного повідомлення, можна зробити висновок, що Чорторийськ уже на початку ХІІ ст. був досить значним містом. Його навіть порівнювали з столицею Волинської землі – містом Володимиром.
Літопис повідомляє, що в 1227 р. Чорторийськ захопили пінські князі, тобто володарі Турово-Пінського князівства. Але вже в 1228 р. Данило та Василько Романовичі відібрали місто у пінських князів і приєднали його до своїх володінь. Ці події відбувались на другий день Великодних свят і описуються в літописі так: «… в ніч на понеділок облягли вони город і взяли вони город і князів їхніх захопили».
Востаннє місто згадується в літописі під 1289 р. у зв’язку з важливою подією, коли князь Мстислав, укріплюючи місто, заклав кам’яну споруду – «стовп». Цю вежу у 1961 р. під час археологічних досліджень відкрив П. Раппопорт.
Під час татарської навали 1240 і 1260 рр. Чорторийськ в числі інших волинських міст, ймовірно, був спустошений і зруйнований. Попри це, у наступні роки він зазнав розквіту та зміцнення, особливо, коли став постійною резиденцією, родовим володінням князів Чарторийських.
У 1442 р. польський король Владислав ІІІ своєю жалуваною грамотою відзначив заслуги князів Чарторийських для корони польської у війні з Туреччиною та підтвердив їх права на місто Чорторийськ.
Рід Чарторийських досяг апогею економічної могутності за часів князя Федора Михайловича. Його сини Іван і Олександр у 1547 р. ділили між собою велику спадщину батька. Чорторийськ дістався у володіння Олександра Чарторийського. Ці князі – Олександр та Іван Чарторийські в 1569 р. на Люблінському сеймі підписали акт злуки Литви з Польщею. В цей час Волинь увійшла до складу Королівства Польського і була перейменована з князівства у воєводство.
На початку 90-х рр. XVІ ст. у межах Волині володіння родини Чарторийських охоплювали щонайменше 6 міст і містечок та понад 110 сіл.
Проте з 80-х рр. XVІ ст. з’явилися перші ознаки фінансової кризи, яка уразила рід Чарторийських. Ситуація різко погіршилась за часів онука Олександра Чарторийського, сина житомирського старости Михайла Чарторийського, князя Юрія Михайловича. З кінця 90-х рр. XVІ ст. Юрій Михайлович почав масовий розпродаж маєтностей, що належали йому. Таким чином, за фантастичну на той час суму – 400 тис. польських злотих, мінському воєводі Янові Пацу в 1601 р. був проданий Чорторийськ.
Достовірно невідомо, як князь Юрій Михайлович Чарторийський розпорядився вирученими від продажу сумами. Лише архівні джерела свідчать, що на кінець свого життя в 1629 р. представник знатного волинського роду володів двома невеликими маєтками серед глухих лісів та непролазних боліт північної Волині – маєтком Серни. Це все, що в нього лишилось від великої спадщини предків. Відповідно і князівські діти лише номінально представляли згасаючу чорторийську лінію. З цього часу вони вже ніколи не володіли Чорторийськом.
Як уже зазначало у 1601 р. Чорторийськ було продано мінському воєводі Янові Пацу. Паци підтримували церковну унію та діяльність войовничих католицьких організацій, наприклад, сприяли проникненню єзуїтів на Волинь. Від них місто перейшло у володіння воєводи Лещинського.
У 1639 р. в пам’ять про померлу дружину Анну, дочку корецького князя Самуїла, він виділив 10 тис. злотих на будівництво костьолу і монастиря домініканців. Святиня була побудована з дерева, недалеко від княжого замку. В 1741 р. костьол було реконструйовано за проектом Я.П. Гіжицького. Однак, у 1832 р. російський уряд закрив монастир, а костьол був перебудовано на православну церкву.
У 1725 р. Чарторийськ перейшов у володіння князів Радзивилів, коли князь Михайло Радзивілл на прізвисько Рибонька одружився з дочкою Януша Вишневецького. Вони збудували в Чорторийську в середині XVІІІ ст. палац, прикрашений розписами відомих художників.
Після князів Радзивилів Чорторийськом володів граф Федір Пацей. У 1830 році він брав активну участь у польському повстанні, за що російський уряд відібрав у нього містечко. Відтоді Чорторийськ перейшов до державного володіння.
Згодом Чорторийськ став волосним центром. Наприкінці ХІХ ст. була прокладена залізниця у напрямку Ковель – Сарни, що значно сприяло розвиткові промисловості. На ній була побудована станція Новий Чорторийськ, біля якої виросло селище з такою ж назвою, а Чорторийськ стали називати Старим Чорторийськом.
В кінці ХІХ ст. в Чорторийську було 275 будинків, 1936 жителів, які називали себе міщанами та евреями, дві церкви, синагога, млин, дві церковнопарафіяльні школи, одну з яких було відкрито у 1874 р., другу – у 1890 р. У 1911 р. чисельність населення зростає і становить 2, 150 жителів, З’являються поштова станція, фельдшерський пункт, 12 крамниць і шинок.
Текст: Тетяна Яцечко-Блаженко, ВолиньПост
Костел домініканців, нині православна церква
У 1601 році родове гніздо продають Янові Пацу, а той — Лещинським. Побудували дерев’яний костел.
У 1736—1741 року новий кам’яний, парафіяльний костел будують коштом Анджея Лещинськго. Він і залучив до будівництва архітектора на ім’я Павел Гіжицький (єзуїта) як костелу вже домініканського монастиря.
За участь Федора Паца в польському повстанні 1830-1831 років цар конфіскував його майно, а монастир домініканців у Чарторийську зачинили. Його передали православній громаді і висвятили на честь Успіння Богородиці.
У роки Першої світової війни монастир постраждав через військові дії. Землі відійшли до Польщі, але малочисельна римо-католицька парафія так і не змогла відремонтували споруду.
У 1929 році на містечко поширені правила міської забудови.
У 1939—1945 роках костел знов постраждав. Землі перейшли у склад СРСР. Костел у релігійної громади радянська влада забрала і перетворила на склад зерна. Спустошений кам’яний костел покинули і той стояв пусткою до 1990-х років. На даху пам’ятки архітектури доби бароко встигли вирости дерева.
З 1999 року його передали православній громаді, де створили чоловічий Хрестовоздвиженський монастир.
Вже у 21 столітті храм відновили. Реставрацію можна було б вважати прекрасною, якби не начепили б на храм страшну баню, чужу ошатній бароковій споруді. За храмом набудували монастирських будівель і там нині справжній оплот московського патріархату (2022 р.). Монастир стоїть на городищі давнього Чарторийська на мальовничою долиною ріки Стир. В монастирі є ще одна цінна пам’ятка архітектури – дерев’яна церква.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Первісно деревяна церква Прсв. Трійці невідомого року будови розташовувалася в селі Мала Осниця (за три кілометри по прямій на південний схід від Ст. Чорторийська).
Священик з Чорторийська в 1921 році купив дану церкву, яку розібрали, за одну ніч переправили через річку Стир до села і там зібрали. Освячена на Успіння Пр. Богородиці. Деревяна церква закрита для богослужінь в 1939 році.
Совєтська влада в 1950-х роках змусила парафіян до проведення богослужінь в деревяній церкві, а мурований храм перетворили під зерносховище. Богослужіння в деревяній церкві відновили в 1997 році, коли при ній заснували Хрестовоздвиженський чоловічий монастир.
Джерело: Дерев’яні церкви Західної України
Усі фото Романа Маленкова
