Струсівський некрополь та унікальна могила утоплениці

Старий цвинтар екс-містечка Струсів – один з найцікавіших сільських некрополів Тернопільщини. Причина – прозора. Колись він був одним із центрів каменерізного промислу та постачало скульптури та пам’ятники для цвинтарів та храмів одразу кількох повітів.

Взагалі тут маємо два старих некрополя. Один (старіший) на північно східній околиці містечка. Він одразу за храмом Св. Миколая.  Інше кладовище розкинулося на східній околиці, обабіч траси. Воно й найцікавіше і від нього відкривається найкрасивіша панорама на село та долину Серету.

Про цей некрополь можна написати чималу наукову працю, але ми зупинимося лише на спадщині колись відомого у цьому краї скульптора Люжвіга Зємського, який у міжвоєнні часи мав у Струсові велику майстерню.

Людвік Зємський походив із досить знаної на Тернопільщині митецької родини. Його батько Теофіл Зємський був відомим на Галичині художником, живописцем та скульптором. Свого часу він закінчив керамічну школу в Коломиї. Попри те, що його посуд користувався великим попитом, панові Теофілу незабаром набридло клепати лише банальні баняки та миски. Він проявився ще й як талановитий скульптор-кераміст. Серед його доробку, зокрема, фігури дванадцяти апостолів та 52 скульптури польських королів і князів.

Зємський-старший пробував сили й у кам’яній скульптурі. Зокрема на цьому ж цвинтарі в Струсові можна побачити зворушливий надгробок на могилі 3-річної Ізабелли, яка померла 1907 року. Ця невеличка композиція виготовлена у вигляді маленької усміхненої дівчинки з букетиком квітів, яка обіймає хрест у вигляді дерева. Біля підніжжя хреста бачимо підпис автора T. Ziemski.

Людвік спочатку продовжив сімейні традиції, навіть ту ж саму коломийську керамічну школу закінчив, але по тому віддав перевагу твердому каменю. Майстерність він вдосконалював під керівництвом відомого різьбяра Даміана Кароля зі Струсова. Незабаром після закінчення навчання учитель помер, а Зємський не гаяв часу – і в 1913 році мерщій одружився зі свіжоспеченою удовою, яка була старшою від нього на добрі 15 років та й ще мала четверо дітей від Кароля.

Від цього шлюбу всі мали зиск. Молодий, але небагатий майстер отримав уже готову та ще й «розкручену» майстерню, пані Джулія – господаря, який продовжив сімейну справу та забезпечив її та дітей. Можливо, що тут був замішаний не лише прагматичний розрахунок, а й кохання.

У 1918–1920 роках Людвік воював проти ЗУНР, а потім – з російськими більшовиками, де у боях проти червоноармійців Тухачевського був важко поранений. Після госпіталю він повернувся до художньої діяльності. Зокрема створив пам’ятник Юзефові Пілсудському, який було встановлено на подвір’ї гарнізонної церкви у Теребовлі. У 1933 році він вирізав фігуру Яна ІІІ Собеського, яку поставили перед теребовлянською ратушею. Обидва пам’ятники незабаром знищили «совіти».

Одразу біля входу на територію Струсівського некрополя у вічі впадає величезний монумент у вигляді орла, який розриває кайдани. Втім, на сьогодні від птаха залишилися лиш голова та тулуб, а крила давно відбиті. Цей пам’ятник роботи Людвіка Зємського присвячений польським воякам, які загинули у війні проти ЗУНР. Є підозра, що він має певні паралелі з монументом Пілсудському (того ж автора), колись встановленому в Теребовлі. Його світлин знайти не вдалося, але за описами він зображував самого диктатора, біля ніг якого було вирізьблено орла, який теж розривав кайдани. Напис польською сповіщає “Ofiarom walk. Roku 1918-1919” (Жертвам бойових дій 1918-1919 років).

Найунікальніший ж струсівський надгробок «від Зємського» (можливо, єдиний такий в Україні взагалі) розташовний метрів за тридцять від обезкриленого орла. Центральною його фігурою є звичний для цього скульптора скорботний янгол, який сидить біля, на перший погляд, відкритої труни, у якій лежить тіло жінки…

Епітафія сповіщає, що тут похована «Zuzannaz Ziemskich Dziurmanowa (1894–1933)».

Від початку автора дивувало, як саме зображена жіноча фігура. Якась вона не така… Можна було би все списати на недолугість автора, але що янгол, що медальйон з портретом іншої дружини скульптора на сусідній стелі виконані майстерно. А тут маємо зображення, наче оригінал перед втіленням у камені обтягнули прозорою плівкою.

Від напершого з ним знайомства цей пам’ятник викликав якісь нечіткі асоціації зі знаменитою картиною англійського художника Джона Мілле «Офелія», написаною в 1851–1852 роках.

Як виявилося, ці асоціації небезпідставні. Людвік Зємський дійсно втілив у камені знамениту картину, що зображує утоплену героїню Шекспіра… Цьому передувала досить сумна та трагічна історія молодшої сестри скульптора Зузанни Зємської (1894–1933). Зузанна працювала вчителькою, була одружена з учителем тієї ж струсівської школи – таким собі Петром Дзюрманом, від якого навіть встигла народити двох діточок. Все було у них добре, аж поки панові Петру не скочив «біс у ребро» й він не закрутив палкий роман з молоденькою секретаркою, яка працювала у тій же школі. Бідна Зузанна не змогла примиритися зі зрадою і кинулася з мосту в води Серету…

Людвік Зємський, який, звісно ж, знав про знамениту картину Мілле та бачив її репродукцію, взяв його «Офелію» за основу надгробку улюбленої сестри. Паралель повна – тут й довге волосся, що розплилося по воді, й квітка троянди на грудях. Зображення доповнює щемлива епітафія польською «Святий Боже! Любов Твоя безмежна. Як ніжна і слабка квітка, долаючи гріховні спокуси, я йду до Тебе»…

Це, мабуть, найоригінальніший пам’ятник жінці-утоплениці, яка наклала на себе руки через зраджене кохання.

Поруч із пам’ятником нещасній сестрі скульптора бачимо обеліск на могилі його дружини Джулії (1872–1941). Враховуючи, скільки праці в створення цього надгробку вклав майстер, можна припустити, що у їхньому шлюбі був не лише розрахунок, а й кохання.

Дмитро Полюхович (“Віртуальні витрішки”)

Якщо сподобалося то подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки»  можна переказавши кілька гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. (Дмитро Полюхович)