Утконосівка – велике село в Ізмаїльському районі, із населенням в 4 тисячі осіб. Одна лише назва може бути туристичним магнітом для цього села – ну прямо Австралія якась. Звідки ця назва? Може тут колись була селекційна станція із розведення качкодзьобів? І чому не «Качкодзьобівка» – так було б прикольніше.
Село, на берегах великого озера Катлабух, заснували у 1752 році румунські поселенці. Точніше, вони були етнічними молдаванами, адже Румунії тоді ще не існувало, але у будь якому випадку підлеглими Османської імперії, бо це її землі були. Село розташували на мисі, який обрисами нагадував дзьоб качки, от село і отримало назву, турецьку звичайно, державну – Ердек Бурну – Качиний Дзьоб, якою воно і називалося до 1947 року. Щоправда, десь у 30-х роках минулого століття, коли на Бессарабії правили румуни, його перейменували у Георге Дука (на честь румунського державного діяча), але назва так і не прижилася. А у 1947 році, коли усі «татарські» назви прибирали, то прибрали і Ердек Бурну. Натомість назву переклали на російську, і село стало чомусь називатись не Утіний Нос, а Утконосовка. А українською, в Качкодзьобівку чомусь не перейменували – якщо вже смішити народ, то давайте по повній.
Серед нинішнього населення Утконосівки 90% складають етнічні румуни, які розмовляють румунською, і вважають її своєю рідною мовою. Це не дивно, адже до Румунії звідси якийсь десяток кілометрів, і до кінця Другої світової війни ця територія була румунською.
Головною окрасою та туристичною принадою Утконосівки могло б бути озеро Катлабух – велике заплавне озеро, яке утворилося в долині однойменної притоки Дунаю, але це зовсім не туристична принада. Не впевнений, що тут десь є пляж і чи є рибальські угіддя. Хоча мають бути, і вже рибалок село мабуть приваблює, але то не туристи. Можливо саме для них, заїжджих десь із Ізмаїла, відкрили у селі клуб «Манхеттен» (згідно з інфою Гугла недешевий), а може і для своїх – велике ж село все таки.
А от головною архітектурною пам’яткою Утконосівки є церква Архангела Михаїла, збудована у 1847 році. Стиль храму – пізній класицизм із елементами єпархіальної (неоруської) архітектури. Храму характерний південний колорит – він весь вузенький, тендітний, повітряний. Церква величенька, дуже симпатична, акуратна, доглянута. Маже усі парафіяни – румуни, які розмовляють румунською, але богослужіння відбуваються російською, бо це ж московський патріархат.
Ще у селі є цікава будівля храму протестантів – великі скляні вікна і бляшаний помпезний декор. Подібне ми бачили на Циганській горі у Сороках (Молдова) та у румунських циганських селах. І тут без циганських майстрів точно не обійшлося. Декор «на любителя», але дуже колоритний. А ще колоритніші автобусні зупинки із назвою «Утконосівка» – усім кортить біля них сфоткатись. Ну де ж промоція, де реклама? З такою назвою село має бути туристичним магнітом Бессарабії.
Текст та фото Романа Маленкова.
